Чи довго ще на сім світі  Катам панувати?  Чи Бог бачить із-за хмари  Наші сльози, горе…  Може й бачить, та помага,  Як і оті гори…

Через год продолжает:

 Не нам на прю з тобою стати!  Не нам діла твої судить!  Нам тільки плакать, плакать, плакать,  І хліб насущний замісить  Кровавим потом і сльозами.  Кати знущаються над нами,  А правда наша п'яна спить.  Коли вона прокинеться?  Коли одпочити  Ляжеш, Боже утомлений?  І нам даси жити!

Постепенно Господь превращается в главного обвиняемого:

Боже! Боже! Даєш волю І розум на світі, Красу даєш, серце чисте… Та не даєш жити. (1847)

Всеведущий поучает Создателя:

Бог не знає, що діється В нас на Україні. А я знаю…

Помещики грешат напропалую,

А Бог куняє. Бо се було б дивно, Щоб чути, бачить - і не покарать. Або вже аж надто долготерпеливий… А Бог хоч бачить, та мовчить, Гріхам великим потурає…

Шевченко проклинает людей, проклинает Бога и обвиняет в этом… Его же:

Чому Господь не дав дожить Малого віку у тім раю. Умер би, орючи на ниві, Нічого б на світі не знав. Не був би в світі юродивим, Людей і Бога не прокляв!

Богоискательство продолжается:

Шукаю Бога, а находжу Таке, що цур йому й казать… (1848) … талану Господь не дав… А може, й дав, та хтось украв, І одурив Святого Бога. (1849) … Не благай, бо пропаде