Джек відсахнувся напівсвідомо: він не любив і побоювався Сміта. Та як би там не було, тільки Сміт міг допомогти йому вирватися з неприємного стану випадкового арестанта. Тепер уже рішуче інженер одчинив двері й вийшов до коридора.

Сміт копирсався у якійсь ніші проти дверей кабінету Харвуда. Джек міг би заприсягнутися, що ні заглиблення, ані-будь-яких дверцят раніше там не було. За візерунчастим лінолеумом стіни, певно, містився старанно замаскований тайник.

Звертатися до Сміта в цю хвилину було більш аніж нерозумно. Помічник Харвуда ніколи не подарує розкриття однієї з таємниць лабораторії. Вилаявшись пошепки, Джек знову причинив двері, продовжуючи спостереження через вузьку щілину.

Сміт, мабуть, ремонтував обладнання якогось електричного пристрою. Він з'єднував кольорові проводи, коли-не-коли позираючи на великий аркуш паперу, — певно, монтажну схему. Чи то йому знадобився якийсь інструмент, чи, може, виникла потреба перевірити електричне обладнання в іншому місці, але Сміт пошкандибав до виходу. Джек вирішив, що видався якнайзручніший момент вибратися з лабораторії, поки цілий.

Лабораторний корпус мав форму дуги, і коридор, повторюючи обрис будинку, тягнувся на всю його довжину. Лабораторія Петерсона і Блеквела містилась майже в центрі корпусу, поруч з кабінетом професора Харвуда. До сходів, що ведуть на перший поверх, було не більш як двадцять метрів.

Старанно замкнувши лабораторію, Джек швидкими кроками подався до виходу. Та ледве він порівнявся з кабінетом Харвуда, як попереду, за рогом, почувся натужний кашель Сміта.

Джек завмер на місці. Повертатися — пізно. Сховатися — нікуди. Ніша, в якій копирсався Сміт, виявилась незначним заглибленням, повним дротів та апаратури.

Погляд інженера упав на двері кабінета Харвуда. Вони були нещільно причинені. Ключ стирчав у замку.