За хвилину, коли нагрілися радіолампи, на екрані інтегратора почали витанцьовувати зелені змійки. А ще через кілька секунд імла в кімнаті почала танути.

Інженер сторопіло стежив за тим, що відбувалося. Кожен предмет, кожна дрібнісінька деталь проступала в примарному сріблястосірому сяйві. Це було світло, яке ні з чим не можна порівняти: воно сприймалося як щось нереальне, химерне. І все одно Джек, навіть не встаючи з місця, міг бачити абсолютно все в кабінеті!

Погляд інженера зупинився на книжковій шафі. Всупереч сподіванням, у ній було мало технічних книг. На палітурках інженер читав: «Психологія», «Анатомія», «Експериментальна хірургія», «Нервові захворювання».

— Сто чортів! — прошепотів він. — Невже бос сконструював свій «радіошолом» для…

Дивно: сама згадка про харвудівську антену викликала в Джека цілий потік думок. У пам'яті цілком виразно постав увесь день. Розрахунки, які робив інженер, пробуючи розкрити секрет конструкції Харвуда, перебігали один по одному, формули змінювалися формулами, і Джек уявляв їх так яскраво, наче перед його очима знову лежали змережані складними значками аркуші. Але й справді, і ці аркуші бачив Джек!.. Ось — пом'ятий шматок ватмана, в якому він приніс свій сніданок. У лівому горішньому кутку — невелика масна пляма. Нижче плями — перекреслена формула… Помилка?… Так, Джек пам'ятає, що формула тоді здалася йому не відповідною. Однак, слід було взяти саме її, а не оцю, що підкреслена потрійною рисою…

Напрочуд легко Джек виявив, чому його розрахунки зазнали невдачі. Він зміг би зараз точно скопіювати «радіошолом». Та водночас стало зрозумілим, що конструкцію можна значно спростити. Розрахунок має бути таким…

Джек понишпорив у кишені, шукаючи записну книжку й олівець, але з подивом відзначив, що вони йому зовсім не потрібні. Він виконував усі обчислення в думці, нічого не забуваючи. Складні формули, вивчені чверть віку тому, поставали перед очима, як на екрані. Джек бачив не тільки формулу, а навіть усю сторінку підручника, де ця формула містилась!