Мишко отямився вже на поверхні води. Його руки судорожно вчепилися в якусь деревину, в голові дзвеніло, в роті було повно чогось солоного й липкого. Він спробував закричати, але не зміг видавити з себе й звуку. Тоді, ще не здатний міркувати, він, підсвідомо борючись за життя, насилу стягнув з себе тільняшку, прив'язався до уламка, гріб кудись убік, щоб не потрапити під корабель, і, зрештою, поринув у якесь чудне напівзабуття. Остаточно він опритомнів тоді, коли через нього з плюскотом перекотилася хвиля.

Зовсім близько від того місця повільно пропливав підводний човен. На його містку стояло кілька чоловік.

Лимар зовсім забув про події минулого вечора; він не припускав і думки, що саме ця субмарина торпедувала «Ігарку»… Та, зрештою, ніколи було й розмірковувати що до чого.

— Допоможіть! — крикнув радист. Але з його грудей вирвалося тільки приглушене хрипіння.

Язик ще відмовлявся служити йому, однак сили поступово відновлювалися, Лимар це відчував. Тому він наважився одв'язатися від уламка й поплив до човна. Йому пощастило ухопитися за якийсь трос, — напевне, за антену.

Тримаючись за провід, він поповз до містка. Тут його помітили. Але замість того щоб допомогти підвестися, хтось грубо навалився на нього, закручуючи йому руки за спину.

Коли б це трапилось іншої хвилини, добре перепало б отаким «рятівникам»! Лимар міг жартома справитися з двома чи трьома. Навіть зараз, хоч який знесилений, він скипів, випручався і з усієї сили вдарив когось, ногою. Той з прокльоном полетів у воду. А на Мишка накинулося зразу кілька і таки приборкали, зв'язали й потягли до підводного човна. В тісній бойовій рубці його чи ненароком, чи навмисне так ударили головою об гострий металевий одвірок, що Лимар знову, — і, певно, надовго, — втратив свідомість.

Підводний човен, мабуть, лежав на грунті, бо мотори не працювали і качки не відчувалося.