Вольні сонети

Сонети - се раби. У форми пута

Свобідна думка в них тремтить закута,

Примірена, як міряють рекрута,

І в уніформ так, як рекрут, упхнута.

Сонети - се пани. В них мисль від роду

Приглушено для форм; вони вигоду,

Пожиток кинуть, щоб ловити моду:

Се гарний цвіт, що не приносить плоду.

Раби й пани! Екстреми ся стрічають.

Несмілі ще їх погляди, їх речі,

Бо свої сили ще раби не знають.

"Простуйся! В ряд". Хлоп в хлопа, плечі в плечі

Гнеть стануть, свідомі одної мети,

Живі, грізні, огромнії сонети…

1880

"Чого ти, хлопе, вбравсь у стрій лицарський,

Немов боїшся насміху і сварки?

Чого важкий свій молот каменярський

Міняєш на тонкий різець Петрарки?

Замість валити панський гніт і царський,

Ти скрився в поетичні закамарки!

Гіркий, та нешкідний удар писарський,

Мов палинівки чарка у шинкарки".

"Ні, я не кинув каменярський молот,

Усе він в моїй, хоч слабій, долоні.

Його не вирве насміх, ані колот.

І як невпинно він о камінь дзвонитть,

Каміння грюк в душі мені лунає,

З душі ж луна та співом виринає".

1881