Їх шепчуть, безсонний робітник заклятий

Склада їх - сум;

Моя-бо й народна неволя - то мати

Тих скорбних дум.

9 мая 1880

***

Бувають хвилі - серце мліє

І скорбних мислей рій летить,

Мов чорна хмара небо криє

І грім у хмарі гуркотить.

І поглядом німої злоби

Гляджу на небо й світ живий

І жду, що з земної утроби

Ось-ось прорвесь огонь страшний

І вмить спалить всю землю тую

З всіма неправдами її,

Перелама хаос твердую

Шкарлущу скріплої землі…

І, наче золото в горнилі,

Сей світ очиститься зовсім,

І чиста, в невечерній силі,

Засяє правда й воля в нім.

2 апр[еля] 1880

***

До моря сліз, під тиском пересудів

Пролитих, і моя вплила краплина;

До храму людських змагань, праць і трудів,

Чень, і моя доложиться цеглина.

А як мільйонів куплений сльозами

День світла, щастя й волі засвітає,

То, чень, в новім, великім людськім храмі

Хтось добрим словом і мене згадає.

2 апр[еля] 1880

***

Нехай і так, що згину я,

Забутий десь під тином,

Що всі мої думки, діла

Сліду не лишать, мов та мла

На небі синім!

Нехай і так! Я радо йду

На чесне, праве діло!

За нього радо в горі вмру

І аж до гробу додержу

Свій прапор ціло.

31 мая 1880

***

Тяжко-важко вік свій коротати

У незнання сумерці німім,

І хилитись, і в ярмі стогнати,

До могили простогнати в нім.

Тяжко-важко вік цілий боліти,

А не знати навіть, де болить;

Мучитись у горі, а не вміти

Того горя й крихточку вменшить.