— З iнституту машинобудування?
— Так. Науково-дослiдного.
Жiнка злякано обернулася на опечатанi дверi, немов звiдти могла виповзти смерть, i раптом залилася слiзьми.
— Боже мiй, боже мiй, Антон, Антон Iванович, — повторювала вона, вчепившись руками за поруччя сходiв. Зусиллям волi, намагаючись стримати сльози, якi так i котилися з її очей, ковтаючи цi сльози, спитала:
— Де ж вiн?
Коваль знизав плечима:
— У морзi…
— Так, так, — погодилася жiнка. — Я розумiю. Ох, боже мiй! Як же це сталося? Коли? Чому? Хто його вбив?!
Вона не тямила себе. Тупцювала на схiдцях, борсалася, немов не знаючи, на що зважитися: йти далi вниз чи повертатися на площадку.
Полковник уважно стежив за нею.
— Бажаєте щось сказати?
— Нi, нi, що ви?! — В очах жiнки з'явився осмислений вираз. Я пiду… Так, так, я пiду, — сказала вона, не дочекавшись вiдповiдi на своє запитання.
— Гаразд, — погодився Коваль, - ми з вами ще поговоримо.
Друкарка, забувши про лiфт, повiльно спускалася по сходах. Коли вона сховалася на нижньому прогонi, Дмитро Iванович почекав хвилину, а тодi поглянув крiзь заскленi рами сходiв вниз на бульвар, що танув у бузковому зимовому свiтлi. Йому ще раз схотiлося побачити Нiну. Вона довго не з'являлася у полi його зору, а коли нарештi полковник побачив її маленьку, немов зiгнуту вiд удару постать, ледве упiзнав у нiй ту високу молоду жiнку, з якою щойно розмовляв на сходах.
Дмитро Iванович обвiв поглядом дверi, що виходили на площадку, мiркуючи, ким iз сусiдiв Журавля насамперед треба буде зацiкавитися оперативнiй групi.
У цьому будинку, зведеному ще у тi часи, коли житлова кооперацiя на пiсковiй Русанiвцi тiльки розгорталася, на кожному поверсi обох блокiв було по чотири квартири: однокiмнатна, двi двокiмнатнi i трикiмнатна. Найкращою у проектi була одинарка, така, у якiй жив Журавель: двадцятиметрова кiмната з балконом, невелика, але затишна кухня. Двокiмнатнi були не набагато бiльшi за площею i здавалися однiєю великою кiмнатою, чомусь подiленою тоненькою перетинкою. I, нарештi, трикiмнатна являла собою так звану «розпашонку», де велика кiмната, вiд якої в обидва боки вiдходили двi малесенькi, здавалася лише просторим холом перед спаленьками.