— Iнiцiативнi розробки.

— Так. У нашiй лабораторiї двоє кандидатiв наук та двоє емнеес, ще не захищених… Тепер уже один, — виправився, знiяковiвши, Дейнека. — Антон Iванович, земля йому пухом, багато мiг дати науцi. Якраз цими днями вiн готував повiдомлення про оригiнальний винахiд, який має велике практичне значення. Саме мав запропонувати iнiцiативну тему, уже майже розроблену ним. А тепер… Ви не скажете, коли ховатимуть? Ми теж хочемо провести товариша в останню дорогу.

— Ховатимуть пiслязавтра. Приїздить мати… Ваш Директор дасть вказiвку, як усе органiзувати… Ну, а iншi працiвники вашої лабораторiї? Крiм Журавля, — спитав пiсля паузи Коваль. — Як у них iз творчiстю, вiдкриттями? Бувають?

Василь Ферапонтович запитально поглянув на полковника.

— Наприклад, Павленко, — уточнив Коваль. — Теж молодший i поки що, як ви кажете, «незахищений»… Адже так?

— Вячеслав Павленко? Здiбна людина. Я сказав би навiть талановита. Iнодi щось ляпне, думаєш, дурниця, а потiм придивишся — думка. Але враз згасає, як iскра у повiтрi. Дуже повiльний, якийсь неорганiзований. Характер вiдлюдкуватий. Завжди чимось незадоволений, якийсь неспокiйний. А чому — незрозумiле! Усе в нього наче гаразд. I вдома нормально, i в iнститутi до нього добре ставляться… Тепер йому буде трохи складнiше. Вiн втратив бiльше, нiж будь-хто. Вони iз Журавлем разом працювали над плановою темою. Антон Iванович не давав погаснути творчiй iскрi, коли та спалахувала у Павленка, вiн його пiдштовхував… Журавель завжди прагнув зробити все якнайшвидше, довести справу до кiнця, впровадити, пропадав на заводi, лаявся, коли справа затягувалася. Його улюбленим виразом було: "Поки ви тут у носi колупаєте, поїзд пiде!"

Ну, i йому дiставалося, коли тяг в оберемку разом з цiкавою розробкою яку-небудь халтуру… Взагалi, у мене було таке враження, що для його бурхливої натури не вистачало простору. Була чутка, що збирався перейти на завод, хоч i у нас для нього створили всi умови… — Василь Ферапонтович вимовив останнi слова з притиском, мовби боявся, що у полковника виникне сумнiв у доброзичливому ставленнi до Журавля. — У їхнiй спiвдружностi, цих двох молодих науковцiв, Павленко здебiльшого був, так би мовити, «головою», iндуктором iдей, а Антон Iванович, як у нас кажуть, «ногами».