Цей факт, дуже важливий сам по собі, був би, може, забутий, як багато інших, коли б через три тижні він не повторився в аналогічних умовах. Тільки цього разу завдяки тому, що потерпіле судно належало відомому на весь світ пароплавному товариству, випадок набув широкого розголосу і викликав відгуки в усьому світі.

Напевне, всі знають ім’я відомого англійського судновласника Кюнарда, пароплави якого першими почали підтримувати регулярний зв’язок між Європою і Америкою. За двадцять сім років існування пароплавства Кюнарда його судна перетяли Атлантичний океан понад дві тисячі разів, жодного разу за весь час не спізнившись, жодного разу не відмінивши рейсів, жодного разу не загубивши й одного листа з довіреної йому пошти. Репутація Кюнардівського пароплавства була настільки міцною, що воно не боялося конкуренції. Тому не дивно, що випадок з од ним з кращих пароплавів компанії викликав такий широкий відгук.

13 квітня 1867 року, при спокійному морі і невеликому ходовому вітрі, «Шотландія» знаходилася під 15°12’ довготи і 45°37’ широти. Вона йшла з швидкістю тринадцять і сорок три сотих вузла, яку давала її тисячосильна машина. Колеса пароплава били по воді з точною розміреністю. Він сидів у воді на шість метрів сімдесят сантиметрів, а тоннажність його дорівнювала 6624 кубічним метрам.

О 4 годині 17 хвилин пополудні, коли пасажири сиділи у великому залі, удар у правий борт, трохи позаду колеса, мало відчутний загалом, струснув корпус «Шотландії».

Не «Шотландія» наткнулася на що-небудь, а щось ударилось об неї, причому щось таке, ніби гострий, ріжучий інструмент. Зіткнення здавалося таким слабким, що ніхто на палубі не звернув на це уваги, як раптом із трюма долинули крики:

— Ми тонемо! Ми тонемо!

Спочатку пасажири дуже злякалися; проте капітан Андерсон поспішив їх заспокоїти. Справді, небезпека не здавалася неминучою; «Шотландія» була поділена на сім відділень водонепроникними перегородками і тому могла не боятися течі.