Тільки яка-небудь держава могла володіти подібною руйнівною машиною. В наші згубні часи, коли людство вправляється у винайденні все нових знарядь війни, цілком можливо, що якась держава потай від інших спорудила і випробовувала на практиці цей жахливий корабель.

Але гіпотеза про якусь воєнну машину відпала після того, як уряди заявили про свою непричетність до цієї справи. Оскільки йшлося про інтереси суспільства і загрозу міжнародним трансокеанським зв’язкам, то не можна було сумніватися в щирості урядів. А втім, як допустити, що побудування такого судна могло приховатися від очей народу? Якщо приватній особі в такому випадку дуже важко зберегти таємницю, то державі це зовсім неможливо, бо за всіма її діями ревниво стежать інші держави.

Таким чином, після того як навели довідки в Англії, Франції, Росії, Німеччині, Іспанії, Італії, Америці і навіть у Туреччині, припущення про підводне судно було остаточно відкинуте.

А чудовисько знову «випливло на поверхню», незважаючи на безперервні насмішки, якими осипала його дрібна преса, і тому вигадки дійшли до абсурдних уявлень про фантастичну морську тварину. Коли я прибув у Нью-Йорк, багато хто виявив бажання довідатися про мій погляд на цей феномен. Я ще у Франції надрукував твір у двох томах під заголовком: «Таємниці морських глибин». Ця книжка, що особливо сподобалася вченому світові, зробила з мене спеціаліста в цій досить темній галузі природничої історії. Мою думку й запитували.

Поки я міг заперечувати реальність події, я прикривався повним запереченням. Але тепер, притиснутий до стіни, я повинен був висловитися категорично. Газета «Нью-Йорк Геральд» запропонувала навіть «шановному П’єру Аронаксу, професорові Паризького музею», висловити свою думку.