Кімната готелю "Київ" була кумедно великою як на одну особу (Даня не мав паспорту, тому Євка тут проживала "сама". Три ліжка, мов у піонертаборі, стіл і дві тумбочки. Але то було найкраще помешкання за все їх спільне життя (цікаво, скільки тижнів воно налічувало в сумі?), бо було добре (біле, сухе) французьке вино, збоченський салат, швейцарський ніж, сільські помідори, буржуйський камамбер, католицький молитовник, плацкарт до Києва, бельгійський шоколад, чернігівсько-львівсько-баварське (Пиво), неаполітанський кекс, львівська кава, Замкова гора, Кульпарківська вулиця, сихівські діахронізми і ще щось, що вони обов?язково мали забути по від?їзді з готелю. Може, обгортка від мила. Її так ніхто ніколи й не знайшов.

* * *

But I miss you most m

Iss you miss you

Of all, my darling. When?

The autumn leaves start to fall

Ну, подумала Євка, це хоча б не “Коли помре твоя краса”. З цієї старої пісні вона знала лише ці рядки англійською. Зате знала оригінальний її текст. Вона, проте, не дуже любила Превера. Але яка тепер різниця? То в Дані вдома, коли в нього він був, трималась величезна бібліотека. Євка шниряла там, набирала купу книжок, дві-три з них відразу починала читати. Інколи навіть до кінця. Даня однаково давно вже прочитав більше неї, він, скурвий син, завжди знав відповіді на Євчине “А ти знаєш?”, він навіть деколи ті відповіді не обламувався вимовити.

– Іди до мене, Сонечко…- Даня сказав це вперше за… а, ніхто часу й не рахував.

– Що, рідний, “врода моя колишня до тебе мовила” чи пісня зчарувала? - Євка криво всміхнулась і відразу ж збагнула, як уже втомилася криво посміхатися.

– Ну, не іронізуй. Просто йди сюди… - він навіть глянув в її бік. Євка чула в собі гидкий супротив і незмогу навіть кроку ступити.

– Мать твою, ти йдеш?! - закричав Даня у Євчиній голові. Даня на картонній коробці терпляче чекав. Євчин страх стрибав по кімнаті, залишаючи мокрі сліди, як лишають їх, впавши на підлогу, подушки в плацкартному вагоні.