А Євка тепер знала, що таке зіпсоване (здеградоване, спаплюжене, похєрене, забите, закинуте) мистецтво. L`art pourri. Entartete Kunst. Це навіть було цікаво для забавки: кидати монетку, щоби взнати, яка річ (тіло, дзвінок, ложка, фотка, книга, звук, волосина) СПРАВЖНЯ. Вона прагнула старості, ця маленька руда дівчинка двадцяти років, вона бачила мерців у снах і водила з ними танки. Вона гнила у своєму коханні, вона ненавиділа його, як гидку виразку, вона силкувалась зішкребти його з себе і відмерти. Як метелик на сторінці у юнната в окулярах. В неї було все, і цього було надто мало. Мало, щоби почуватися до кінця нещасною чи якось протилежно цьому. Вже сама її брехня здавалась найвищою праведністю, так нудно було все довкола. Вона чекала на якихось людей (перевірка на любов, вошивість, родинні почуття), дочікувалась їх і не знала, як спекатись, щоб вони перестали звертати на неї свою ідіотську увагу. Їй не хотілось ні спати, ні просинатися, ні їсти, ні думати. Хіба що сцяти. Так, то велике, непомірне задоволення. Їй інколи хотілося просто довго їздити в поїзді, напиваючись несвіжого пива, а потім вистоювати в черзі до смердючого туалету. Тільки би в кінці отримати цю надзвичайну приємність. Це навіть ліпше тихого джазу, коли в тебе болить голова.

Євка втикала на парах, вона ні чорта не робила, вона пленталась додому і скуповувала старе шмаття з найближчого секонд-хенду. Анабіоз. Почекати до зими. Проспати до весни. Нічого-нічого не чекати. Позатуляти шпарки у хаті товстими книжками і спалити свої конспекти, коли стане холодно. Спати на газових камфорках, коли вимкнуть опалення, бити в хаті вікна, коли низькі частоти задрочать барабанні перетинки. Можна ще приймати друзів і поїти їх осіннім чаєм. Так швидше поширюється осінній токсикоз. Можна складати вірші з назв хвороб і розмахувати своєю лікарняною карткою, вимагаючи її публікації в російськомовному виданні.