- Цього разу, - сказав Бен хлопцевi, - я зроблю спецiальну клiтку.

- Яку? - неприязно перепитав Девi, не показуючи, як вiн ставиться до намiру батька повернутися в Акулячу бухту.

- Звичайно, залiзну! - як завжди нетерпляче огризнувся Бен.

Але вiн тут-таки постарався це загладити. Йому треба навчитися розмовляти iншим тоном, хоч сорокарiчнiй людинi й нелегко раптом заговорити лагiдно, якщо вона нiколи цього не вмiла.

- Клiтка маленька, така, щоб можна було стати на повний зрiст пiд водою i без будь-якої небезпеки знiмати звiдти акул, - пояснив Бен. - Ти всерединi, а вони зовнi. Таку клiтку мав на своєму суднi Кусто. Але моя повинна бути значно меншою i легшою: її ж доведеться перевозити невеликим лiтаком.

- А як же ти лiтатимеш з однiєю рукою? - запитав Девi.

- Менi ж вiдрiзали лiву руку, - вiдповiв Бен. - А для "Остера" вона не потрiбна. Керувати я можу i правою. Це - найголовнiше...

- Хто ж тобi дозволить лiтати з однiєю рукою?

- Нiхто не знає, - сказав Бен. - Адже минуло вже вiсiм мiсяцiв. А з лiтаком тодi нiчого не сталося. Звiдки їм знати, що я втратив руку? Наступний медичний огляд тiльки в листопадi, а на той час нас уже давно не буде в Єгиптi. Лiтак я зможу дiстати, навiть коли в мене протез... Нiхто нiчого й не подумає...

Вiн удавав, наче все йде як по маслу, i раптом зрозумiв: Девi, навпаки, старається переконати його, що їм доведеться скрутно.

Девi не хотiв повертатися в Акулячу бухту. Вiн боявся знову побачити, як батько, покалiчений i весь у кровi, пiднiмається з моря. Хлопець не хотiв згадувати, як це страшно тягнути батька в лiтак, запускати машину, пiднiмати її в повiтря, вести по курсу, вiдшукувати аеродром i, нарештi, робити посадку серед величезних повiтряних кораблiв, стараючись не розбитися вщент.

- Цього разу, - запевнив Бен, терпляче переборюючи спробу Девi заховатись у свою шкаралупу, - нещасного випадку бути не може. Обiцяю тобi...