I от вiн прийшов на вiйну, як ходив у колгосп на роботу.

Київського училища Андрiй не застав у мiстi: воно виїхало на фронт, обороняти українську столицю. Хлопця влаштували на якусь вiйськову машину, яка йшла до Харкова, i дали йому направлення в Харкiвське артилерiйське училище. Старший лейтенант, який робив це, хотiв, мабуть, уберегти Андрiя вiд фронту i тому посилав так далеко в тил.

Однак через три днi Андрiй знову пiдстрибував у кузовi вантажної машини, яка йшла з Харкова на Суми: Харкiвське училище було там, Суми промайнули перед Андрiєм, мов сон лiтньої ночi. Курсанти Харкiвського пiд командуванням генерала Чеснова виїхали на фронт.

I ще довго наздоганяв своє училище високий хлопець у сiрому сукняному костюмi, з маленьким чемоданчиком у руках. Тепер вiн уже знав, що неодмiнно потрапить на фронт. Бо фронт котився йому назустрiч, як степовий вихор.

_____

Танки стрiляли рiзко, поквапливо, нервово. Вони навiть не стрiляли, а бубонiли: "Бу! Бу! Бу!". I пiсля кожного такого "бу!" чахкав десь снаряд. Снаряди летiли один за одним, одскакували од сухої землi й розлiталися у всi боки червоними бризками, нiби перестиглi кавуни. I треба було видiти пiд цим страшним чахканням, пiд цими червоними бризками, сидiти, притиснувшись до рiдної землi, як припадав колись на печi до теплої черенi, й ждати, ждати, ждати. Хай отой широкий, рухливий танк пiдiйде зовсiм близько, хай вiн пiрне своїм вразливим черевом у високу пшеницю, i тодi з цiєї пшеницi несподiвано вилетять маленькi колючi снарядики сорокап'ятимiлiметрової гармати i пролижуть танк, як голка тканину.

Фiлософiя бою коротка, вона повнiстю вкладається в чотири слова: або -ти, або - тебе. I тому хлопцi, зцiпивши зуби, тамуючи в собi страх, терпляче сидiли у високих пшеницях, обiймаючи свої маленькi зеленi гармати, i били по фашистських танках тiльки тодi, коли знали напевне, що бронебiйни1й снаряд не пропаде марно.