Перед боєм командир їхнього дивiзiону, невисокий майор з розумним, нервовим обличчям, обходячи вогневi позицiї, казав:

- Проти танкiсти не вiдступають! Позаду - МоскваТак влаштовано фронт: вiдступаєш - позаду Москва! Ясно? Пропускаєш танк - пропускаєш його на Москву! Ясно?

Тому коли три нiмецькi танки, круто завернувши влiво, пiшли в обхiд флангу, командир гармати вирiшив кинутись їм наперерiз. Не пропустити! Курсанти взялися хто за станини, хто за щит, хто за ствол i покотили зелену гармату по зеленiй луцi. Андрiй вхопив чотири лотки з снарядами й поклав їх на станини. В чотирьох лотках було двадцять снарядiв. Їх мало вистачити на отих три танки, якi вже рвали своїми гусеницями м'яку землю сiнокосу.

Гармата стала. Вона вчепилася в луг своїми круглими гумовими колiщатами й довгими тонкими ногами-станинами й зробила перший пострiл по танках. Стояла нiчим не прикрита, незахищена i одважно викликала на себе удар отих трьох сталевих потвор.

Маленька рiчка Вир, але жалко оддавати її вороговi, не можна оддавати! Так уже влаштовано фронт, що вiдступати не можна, бо позаду - Москва!

Танки помiтили гармату й вистрiлили по нiй майже водночас. Снаряди лиснули десь позаду, i на них нiхто не звернув нiякої уваги. Андрiй заклав черговий патрон i тiльки нахилився над лотком, як раптом замiсть звичного пострiлу рiдної "сорокап'ятки" бiля нього гаркнуло щось таке велике й страшне, що вiн од несподiванки упав на землю. Тодi йому здалося, нiби якась незрима сила пiдiймає його ноги високо в повiтря, залишаючи водночас голову мiцно притиснутою до землi. Ноги висiли в повiтрi довго-довго, а коли впали i вдарилися об тверду станину, то Андрiй навiть не вiдчув болю. "Чого ж я лежу?" - зненацька вдарила його думка, i хлопець мерщiй скочив i випростався на весь зрiст, забувши, що треба ховатися за щитом гармати од танкових кулеметiв.

Танки йшли на "сорокап'ятку", лишаючи пiсля себе чорнi слiди на зеленiй отавi. Бiля гармати все було потрощено.