А вiн взяв i обдурив.

Комiсiя засiдала в кабiнетi професора Бєляєва. Чотири чоловiки й одна жiнка. Усi, крiм професора, були у вiйськовiй формi, у кожного на зелених петлицях червонiли "шпали" - одна, двi, навiть три. Коли взяти до уваги те, що професоровi, здається, теж присвоїли високе вiйськове звання, то курсант Коваленко мав задосить пiдстав для того, щоб розгубитися, опинившись у такому оточеннi.

Вiн намагався навiть виструнчитися, хоч його китайськi туфлi й широкий халат мало сприяли цьому. На всi запитання вiн вiдповiдав коротко, по-вiйськовому: "Так" або "Нi", пiдкреслюючи тим самим, що не хоче цуратися звання солдата i вважає себе вже не хворим, не пацiєнтом, а строєвиком, воїном, бiйцем.

Лiкарi довго читали iсторiю хвороби, по черзi зазирали в поранене Андрiєве око, хоч це було рiвнозначно тому, що дивитися в глибоку воду. Всi говорили про те, що на поверхнi рогiвки лiвого ока, якраз напроти зiницi, ледь помiтний голубуватий рубчик, але всi одностайно вiдзначали також те, що рубчик майже непомiтний i доволi прозорий.

- Ви добре бачите лiвим оком? - запитала Андрiя жiнка.

Вiн ждав цього запитання i тримав напоготовi вiдповiдь:

- Майже нормально.

- Тодi, може, спробуємо таблицю? - звернулася жiнка до колег.

- А чого ж, - сказав сивий лiкар з трьома шпалами в петлицях.

Жiнка пiдiйшла до таблицi, що висiла на стiнi, й наказала Андрiєвi:

- Затулiть лiве око й вiдповiдайте менi. Яка це лiтера?

- Ша.

- Це?

- Ка.

- А оце?

- Ен.

- Ну, праве око у вас не постраждало. Тепер затулiть його й дивiться лiвим.