- Є квиток i навiть бiльше, нiж квиток. Лiтер є. Чула таке слово?

- Подумаєш, лiтер... Та в мене он у третiй каютi генерал їде, а вiн менi лiтер!..

- Ну, коли генерал, то тодi я не пiду туди, - вiдступив Андрiй. - Я ще живого генерала зроду не бачив. Боюсь.

- Пхi, - сказала дiвчина. - А я - так нiскiлечки.

- Та менi й їхати недовго, до Кременчука, - немов виправдовуючись, промовив Коваленко. - Я й на палубi побуду.

- Зараз буде Келеберда, а там i Кременчук, - повiдомила дiвчина, якiй, мабуть, хотiлося погомонiти з юнаком.

- А що означає слово Келеберда, ти знаєш? - запитав її Андрiй.

- Звiдки менi знати, я сама з Канева.

- А "Канiв" що означає?

- Присiкався, наче сам знає.

- Ого, - засмiявся Андрiй. - Я все знаю. Я вченим збирався стати.

- Чого ж не став?

- Як чого? Ти ще й питаєш. Вiйна.

- Пхi, вiйна - подумаєш, злякалась, - зневажливо кинула дiвчина й поправила свiй фартушок.

- Та ти, виявляється, мало що розумiєш, а я час гаю на розмови з тобою, - засмiявся Андрiй i пiшов вiд ошелешеної дiвчини, навiть не озирнувшись на неї.

- Подумаєш, вчений, - кинула вона йому вслiд i хряпнула дверима першого класу так, що забрязкотiла посуда в буфетi.

Андрiй знову вийшов на палубу. Днiпро лежав у синiх сутiнках, тихий i ласкавий, i не вiрилося, що десь iде вiйна i бомби шматують i землю, i води, i все живе на них. I ота дiвчина, бач, не вiрить. А хiба вiрить його батько? Сьогоднi навiть не прийшов з степу попрощатися з сином. Андрiй ждав батька, сподiваючись, що вiн от-от прибiжить з поля, але, мабуть, не ладналося щось у бригадi i вiн так i не прийшов. В Андрiя вже не було часу добиратися самому в степ, вiн i так спiзнювався на пароплав, тому довелося їхати не попрощавшись, не побачившись востаннє з батьком. А їхав же вiн на вiйну.

Батько вже бачив вiйну. Вiн мерз у Пiнських болотах, ховався у бур'янах од нiмцiв у дев'ятнадцятому роцi, був поранений петлюрiвцями.