Вiн спав бiля ставка, в якому росла не казкова вiкторiя-регiя, ця неодмiнна прикраса всiх ботанiчних садiв свiту, а найзвичайнiсiнька українська ряска, дрiбненька лагiдна ряска, хистке плетиво яких легко руйнують найменшi брижi на водi. Отак i Андрiєве життя, маленьке життя нiкому не вiдомого хлопця з надднiпрянського села, було розворушене вiйськовою колотнечею, i висока хвиля стихiї закинула його аж сюди, в київський ботанiчний сад. Пiд Коваленком була газета з першими вiйськовими зведеннями, над ним нависло загрозливе вiйськове небо, готове щомитi прорватися жахливим свистом бомб. Вiйна обгортала його з усiх бокiв, як вода утопленика.

Тодi вiн саме косив сiно в плавнях. М'яко деренчала сiнокосарка, вистеляючи вибалки малюсiнькими, схожими на долоньки з розчепiреними пальцями листочками гусячих лапок, диркаючи косою по цупкому, як дрiт, пирiєвi. Гнiдi кобили Баронеса й Мазурка дружно похитували головами в такт своїй широкiй розмiренiй ходi, а їхнi лошата жирували спереду, плутаючись у своїх матерiв пiд ногами i вмiло уникаючи довгого Андрiєвого батога.

В обiд вiн мав точити коси з своїм напарником дядьком Архипом Нескоромним. Вони завжди точили косу разом, бо Андрiй ще не вмiв сам цього робити, а дядько Архип працював на сiнокосилцi вже десять рокiв. Але в той день Нескоромний затримався десь у кузнi, куди вiн поїхав зварювати косогiн. Андрiй лишився сам на всiй плавнi. Вiн стриножив коней, пустив їх пастися, а сам, випивши пляшку молока, що її вранцi поклала йому в торбину мати, побiг до Днiпра купатися. Пити холодне солодке молоко i купатися в Днiпрi - це Андрiй любив над усе.

Бiля рiчки вiн роздягнувся, сховав одяг у кущах шелюги i стрибнув у воду, м'яку, теплу, ласкаву. Вiн поплив на середину рiчки, викидаючи вперед руки, за кожним змахом вистрибуючи з води мало не до пояса. Згодом вiн лежав горiлиць i дивився на сонце. Сонце було велике, воно вкривало не лише все Андрiєве лице, але й усю рiку, i бiлi коси на її берегах, i червонi шелюги. Яке марнотратство! Андрiєвi хотiлося, щоб небесне свiтило хоч на мить належало тiльки йому одному, щоб воно ковзнуло теплою хвилею по його устах. Вiн цiлував ся з сонцем. Це була його давня, ще з дитинства, улюблена гра.