Вилю Власев витер долонею спiтнiле чоло й зiтхнув.

- Взагалi, товаришу Спиридонов, господарська частина у нашiй установi не зовсiм на своєму мiсцi, i прошу мати це на увазi. Скажете: велике дiло два запасних держаки! Справдi, невелике. Але ж ви знаєте, що в складному механiзмi буває досить i одної порошинки, щоб робота стала. Чи не так? Взяти хоча б годинниковий механiзм... Та для чого звертатись до порiвняльного методу, коли наш випадок i без цього ясний! Уявiть собi, що двоє з моїх людей поламають держаки молотiв. А таке часто буває. Адже це однаково, що без рук лишитися!

Славi Спиридонов зсунув брови, насупився, по обличчю його промайнула тiнь ледве стримуваної досади.

- Ви не повиннi робити трагедiю через такi дрiбницi, - сказав вiн. - Ви iнколи взагалi буваєте надто педантичним. Вибачте, але все це виглядає несерйозно. Два держаки! Менi здається, що вашi люди могли б зробити собi не два, а десять!

- Держава платить моїм людям за наукову, розвiдувальну роботу. I вони повиннi витрачати час саме на це. Що ж буде, товаришу Спиридонов, коли кожний iз них почне займатися теслярством? Припустiмо, держаки до молоткiв зробити можна. А гноти до спиртових ламп? Невже мої люди повиннi перетворюватись у спецiалiстiв по виготовленню гнотiв?

Спиридонов махнув рукою i з втомленим виглядом опустився в червоне шкiряне крiсло бiля письмового столу.

- Пробачте, якщо я вам надокучаю, - сказав Вилю Власев, розстiбаючи верхнiй гудзик шерстяної жилетки. - Ви знаєте, що я люблю суворий порядок i точнiсть. Така звичка.

Тонкi губи Спиридонова скривила саркастична посмiшка, та вiн стримав себе i, спокiйно пiднявши телефонну трубку, наказав завгоспу негайно видати бригадi ще одну дюжину запасних держакiв для молотiв i десять метрiв гноту для спиртових ламп.