І хоч подібний поступ її ідей і системи продовжувався в ряді всіх послідуючих десятиліть, то це вже був лише поступ інерції. Реальна дійсність все більш розхитувала віру широких мас, в універсальність демократії і в її спроможності з успіхом розрішити нові складні проблеми. Внутрішньо мінялася і сама демократія, її початковий зміст, означуваний духовістю, що забезпечувала творчість, виповнювався примітивним матеріалізмом, єдність початкової мети — заміняли антагонізми, а перестаріла енергія оберталася у силу безвладності. Патос і віра зникли, уступаючи місце пожовклим теоріям і мертвим, і традиціям без змісту. Народженню демократії на початку присвічували ідеї, що уважалися за “вічні правди”. Одначе, на основі їх вона не спромоглася створити закінченого і абсолютного світогляду. Це і не дивно, бо сама, надміру аналітична, наскрізь раціона­лістична і скептична, природа демократії була здібна лише на створення “умовних”, релятивних ідейних вартостей. Так повільно віру, мораль і дух минулого заступала зроджена нею матеріалістична розрахунковість нової доби. Розчарованість в реформаторській і ідейній місії демократії найбільш яскраво проявилася у вигляді нової ідеї, нової концепції політичної і суспільно – виробничої організації — в соціалізмі. Коли капіталізм для демократії був свого роду, “внутрішнім шкідником”, що непомітно підточував її силу, то соціалізм — відкидаючи устроєві і ідеологічні підвалини демократії — проголошував їй війну і чатував на її знищення. Так опинилася вона між двох сил, з яких кожна розхитувала її по свому… В звичці своїй до “толєранції”, демократія своєчасно не добачила цеї небезпеки. Зрештою погамувати відосередне, діяння капіталізму і соціалізму вона могла лише при умові створення власної планової системи, що здібна була б дати ви­черпуючі вказівки, для всіх складних проблем нового життя. На це демократія не спромоглася.