В кiмнату входить, мугикаючи арiю Тореадора, _Денис Веприк_ з тарiлкою вишень у руках. Вiн їсть вишнi i крiзь вiдчинене вiкно стрiляє кiсточками у перехожих.

_Денис_ (весело звискуючи, вiдхиляється вiд вiкна). Ола-ла! (Знову подається до вiкна i стрiляє). За молоком. (Стрiляє). Єсть! (Регоче). Прекрасна незнайомко, це марсiяни лапшу з неба кидають... (Вiдходить вiд вiкна, ставить тарiлку на стiл, роззирається). Через сорок хвилин я з'явлюся на бiлий свiт, а їх iще нiкого немає. Починати життя самотником?! Бр-р!.. (Бере з шафи будильник i накручує пружину). Рiвно о сьомiй продзвенить сигнал, що двадцять три роки тому народився майбутнiй червонодеревець Денис Веприк. (Ставить будильник на поличку. Сердито). Але чого вони не йдуть?! Найбiльш нудна справа чекати своєї появи на свiт. Попрацювати хiба?.. Нi, мабуть... (Бере з тарiлки жменю вишень, їсть їх i знову стрiляє кiсточками у вiкно). I-є-є-х! (Стрiляє. Ображено). А ця навiть не обернулася...

У передпокої лунає дзвiнок.

Нарештi! (Натискає зелену кнопку над диваном). Прошу, прошу витирайте калошу. (Набирає кумедної пози.)

Входить _Геннадiй._

_Геннадiй._ Добридень.

_Денис._ Привiт! (Набирає звичайної пози). Вам кого?

_Геннадiй._ Вас, Денисе Андрiйовичу.

_Денис_ (вглядаючись, розгублено-радiсно). Ти?! Це ти?! Хо! Протрiть мої очi! (Кидається обiймати гостя). Ах ти, Генко! Куряча ти лапа!.. А я думав, пропала людина у просторах Сибiру! Стiльки рокiв!.. Значить, отямився i повернувся у цивiлiзований свiт... I пам'ятаєш, що у мене сьогоднi день народження! От що таке друг дитинства! (Оглядає Геннадiя з усiх бокiв). Ану повернися, синку!