- Що менi робити? - кричав Девi. - Бачиш, що з тобою сталося?

Бен заплющив очi, щоб зiбратися з думками. Вiн знав, що вже не зможе вести лiтак: руки горiли, як у вогнi, i були важкi, наче свинець, ноги не рухались, а в головi стояв туман.

- Девi, - ледве-ледве вимовив Бен в заплющеними очима, - що у мене з ногами?

- У тебе руки... - почув вiн невиразний голос Девi, - руки зовсiм порiзанi, просто жах!

- Знаю! - сердито сказав Бен, не розтуляючи зубiв. - А що у мене з ногами?

- Ноги в кровi, теж порiзанi...

- Дуже?

- Дуже, але не так, як руки. Що менi робити?

Тодi Бен глянув на руки i побачив, що права майже зовсiм одiрвана, вiн бачив м'язи, сухожилля, кровi майже не було. Лiва була схожа на шматок пожованого м'яса i сильно кровоточила; вiн зiгнув її, пiдтягнув кисть до плеча, щоб зупинити кров, i застогнав вiд болю.

Бен знав, що справи його дуже поганi. Але тут же змiркував, що треба щось робити: коли його не стане, хлопець залишиться сам, i про це страшно було навiть думати. Це було ще гiрше, нiж його власне становище. Хлопця не скоро знайдуть у цiй спаленiй сонцем країнi, якщо взагалi його знайдуть.

- Девi, - сказав вiн рiшуче, ледве володiючи недоладними думками, слухай-но... Вiзьми мою сорочку, розiрви i перев'яжи менi праву руку. Чуєш?

- Чую.

- Мiцно обв'яжи менi лiву руку вище ран, щоб зупинити кров. Потiм якось прив'яжи кисть до плеча. Так мiцно, як тiльки зможеш. Зрозумiв? Перев'яжи обидвi руки.

- Зрозумiв.

- Перев'яжи дуже мiцно. Спочатку праву руку, але закрий рану. Зрозумiв? Ти зрозумiв...

Бен не почув вiдповiдi, тому що знову знепритомнiв; цього разу вiн був без пам'ятi довше i опам'ятався тодi, коли хлопчик перев'язував йому лiву руку. Серйозне, напружене, блiде личко сина скривилось вiд жаху, але вiн з вiдчайдушною мужнiстю старався виконати своє завдання.