Але й це все було вже в минулому. Компанiя Тексєгипто вiдмовилась вiд дорогих спроб знайти велике нафтове родовище, що давало б такi ж прибутки, як i Арамко в Саудiвськiй Аравiї, а "Фейрчальд" перетворився в жалюгiдну руїну i стояв у одному з єгипетських ангарiв, укритий товстим шаром пилу, весь посiчений знизу довгими надрiзами, з пошарпаними тросами, а мотор i прилади годилися хiба що в брухт.

Все це скiнчилося. Йому стукнуло сорок три, дружина поїхала вiд нього додому, на Лiннен-стрiт у мiсто Кембрiдж, Массачусетс, i жила, як їй хотiлося: їздила трамваєм до Гарвард-сквер, купувала продукти в магазинi без продавцiв, гостювала у свого батька в затишному дерев'яному будинку словом, вела пристойне життя, гiдне пристойної жiнки. Вiн обiцяв приїхати до неї ще весною, але знав, що не зробить цього, так само як знав i те, що не знайде в свої роки льотної роботи, особливо такої, до якої вiн звик, не знайде її навiть у Канадi. В тих краях пропозицiя перевершувала допит i тодi, коли йшлося про людей досвiдчених; фермери Саскачевана самi вчилися лiтати на своїх "Пайперкебах" i "Остерах". Аматори авiацiї залишали без шматка хлiба багатьох старих льотчикiв, якi, зрештою, кiнчали тим, що наймалися обслуговувати рудоуправлiння або уряди. Але й та, друга, робота була надто благопристойною i добропорядною, щоб задовольнити його на старостi лiт.

Отак вiн i залишився з порожнiми руками, коли не брати до уваги байдужу дружину, якiй вiн не був потрiбен, та десятирiчного сина, що народився надто пiзно i, - Бен розумiв десь у глибинi душi, - чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько - стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували разом.

От i ця хвилина не була кращою за iншi. Бен узяв з собою хлопчика на "Остер", який страшенно кидало на висотi двох тисяч футiв над узбережжям Червоного моря, i чекав, що сина ось-ось закачає.