— А може, атланти, — озвався Малина. — У них, напевне, були водолази.

— Е, ні! — гаряче заперечив Іван. — Цього факту я не віддам атлантам. Є ще багато фактів з різних країн. Стовп у Делі, зроблений з хімічно чистого заліза восьмиметрової висоти. Неможливо, щоб його зробили прадавні індуси, які не мали ні індустрії сучасного типу, ні лабораторій.

— Це могли зробити атланти, — озвався Сум, — або інші племена високої культури. Вони мали близькі стосунки з Індією.

— Гаразд, — засміявся Іван. — Цей факт теж сумнівний. Ви його використайте для атлантів. Іду далі. В Андах, на великих висотах, є багато широченних майданчиків, викладених білим камінням у формі таємничих знаків, видимих лише з літака. Хто їх зробив, для чого? Або так звані «дороги інків», які ведуть під хмари і обриваються на вершинах гір? Куди вони вели? Або хто дав інкам справедливі закони, кольорову бавовну, кукурудзу? Майя розповідали, що до них приходили білолиці бородаті пришельці. Головний з них мав ім’я Кецалькоатль. На ньому було довге біле вбрання. Він дав багато мудрих законів, навчив майя вирощувати гігантську кукурудзу, кольорову бавовну. Потім пришельці повернулися додому. Вони обіцяли вернутися ще не раз. Відхід Кецалькоатля описується так: він попрямував до моря, почав там плакати і спалив сам себе. Його серце перетворилось на ранкову зірку.

— Дурниця якась, — сказав Шум.

— Не дурниця, — заперечив Гримайло. — Чудовий образ. Індіанці, які не знали, в чому справа, бачили, що «бог» прийшов на берег моря і зник, випарувався. А ми розуміємо, що там було не чудо, а, скажімо, старт корабля. Майя бачили вогонь, а потім пусте місце. Значить, Кецалькоатль спалив себе. Потім над морем засяяла Венера. Значить, «бог» перетворився на ранкову зірку. Дуже просто.

— А він полетів на Венеру, — почувся дзвінкий голосок Мані.

— Вустами дітей глаголить істина, — закінчив під схвальний шум слухачів Гримайло. — Далі, далі, Іване.