— Ні, — кисло відповів Носенко.

— Тоді пішли далі. Значить, ми домовились, що відоме нам життя цілком можна виводити з певних якостей матерії, або об’єктивної і єдиної реальності. Тобто ми проголошуємо єдність життя у Всесвіті. Чому? Бо у Всесвіті нема нічого, крім єдиної реальності, що існує поза нашою свідомістю. Оскільки ж ця реальність, або Матерія, охоплює безмежність, то, значить, і життя безмежне.

— То воно ніколи й не виникало? — здивовано озвалася Маня.

— Ніколи, кирпата, — усміхнувся їй Сум. — Таке, як у нас або на інших планетах, виникає заново, а у Всесвіті воно, як Матерія, існує завжди. Як би тобі пояснити…

— Так дядя ж казав, — зраділа Маня. — Так, як дерево в зерні. Еге ж?

— Правильно! Молодчина! Ти думаєш швидше, ніж я. Йдемо далі.

Раптом біля дверей хтось заметушився, люди розступилися. З’явився директор, а за ним американські гості. Лисиця покашляв, якимсь дерев’яним голосом сказав:

— Товариші, тут наші закордонні гості бажають послухати… м-м… вашу дискусію.

— Якщо дозволите? — ввічливо посміхнувся Нойс.

— А чого ж, — знизав плечима Сум. — У нас не закриті збори. Всім вільно.

Нойс з дружиною протиснулися до бар’єра. Дві молоді дівчини звільнили їм місця у плетених кріслах.

Сум, майже не звернувши уваги на гостей, вів далі:

— Отже, ми можемо сміливо проголошувати єдність життя у безмежному Всесвіті, бо нема найменшого атома, який би не був зв’язаний з усім Космосом. Адже недарма сказано, що найменша частка матерії відбиває всю безконечність, тримає її в собі, у потенції. Мікросвіт і Макросвіт — єдині. Найменше життя і життя Безмежжя тісно зв’язані. Вони існують вічно, вони незнищенні і ніколи не перестануть існувати.

— Хто ж все-таки їх створив? — раптом запитав Нойс, переглянувшись з дружиною.

Присутні загомоніли, зашушукались. Сум здивовано зиркнув на закордонного гостя, знизав плечима.