Несподiвано Курич вiдкрив у собi талант дизайнера меблiв. Видовбав з перевернутого пенька, викорчуваного на дiлянцi, чудернацький столик. Зашлiфував краї, покрив поверхню лаком, а потiм кiлька днiв сидiв навпроти, трохи на вiдстанi i милувався роботою. А далi - немов мiшок розв’язався: накупив теслярських iнструментiв, спецiалiзованих журналiв, познайомився з майстрами-дереворобами i чим далi, тим з бiльшим задоволенням i впевненiстю вiддавався новiй пристрастi, опановуючи таємницi роботи з деревом.

У хатi одне за другим з’явилися крiсла, що немов вистрибнули зi сторiнок дитячих казок про трьох ведмедiв чи дванадцять братiв-лебедiв та їхню сестру Елiзу. Перше крiсло, подiбне на трон, Iгор назвав «Хазяйка» та подарував Магдi на рiчницю їхнього весiлля. Вiдтодi кожне творiння майстра отримувало iм’я. Магда приходила у майстерню подивитися, чим зайнятий чоловiк, i, спостерiгаючи за його роботою, говорила: «Це крiсло нагадує менi Шерхана з “Мауглi”» або «Якiсь двiйнята у тебе виходять. Цей стiльчик - як хлопець, а цей - як дiвчина. Немов Кай i Герда…»

З часом у хатi Куричiв оселилися крiсла «Шерхан», «Герда», «Кай», «Чугайстер», «Вiкiнг»… Сусiд-художник розповiв Iгоревi, що спiлка народних майстрiв готується до виставки i запрошує до участi не лише спiлчан. Курич зважився показати останнi роботи: чотири масивнi зручнi крiсла з високими спинками та рiзьбленими бильцями. Кожне вирiзнялося серед братiв якоюсь деталлю, а усi разом називалися «Хто в домi господар».

Стiльцi Курича стали подiєю на виставцi. Про автора та його роботи писали газети, з журналу сучасних iнтер’єрiв приїжджали робити фотосесiю. Пiсля цього пiшли замовлення - заможнi крутелики пропонували майстровi грубi грошi, аби мати на своїх вiллах ексклюзивне крiсло-трон господаря дому. Iгор вiд замовлень не вiдмовлявся, однак внiс вiдчутнi поправки в органiзацiю працi: тепер вiн робив ескiзи майбутнiх меблiв i здiйснював авторський нагляд, а майстри втiлювали його задум у життя.