Галка миттєво долучилася до процесу - чаклувала над «вiтамiнною гiркою»: викладала вiялом на велику тацю порiзанi помiдори, болгарський перець трьох кольорiв, огiрки, зеленину*. Мама Магди чистила картоплю. Сама ж Магда, не в змозi випустити книжку з рук, гортала пожовклi сторiнки, вголос коментувала та зачитувала уривки. Тим часом чоловiки, засiвши у садовiй альтанцi, що була за розлогим кущем жасмину, раз у раз вибухали смiхом: анекдоти розповiдали, не iнакше.

Зателефонувала Iрина, попередила: спiзнююся, починайте без мене. Вiльно посiдали за широкий стiл, вритий у землю пiд старою грушкою, тут могло б зiбратися й утричi бiльше гостей.

- Донечко, - взяла слово мама, коли усi нарештi взялися за келихи, - 45 рокiв - це i багато, i мало. Тобi вже чимало вдалося: маєш гарного чоловiка, батькiв, друзiв, iнтерес до життя i, дякувати Богу, здоров’я. У мене цей вiк був найкращим у життi: ти тодi вже була самостiйною, прилаштованою, з татом ми нарештi притерлися i стали одним цiлим, на роботi вiдкрилися новi можливостi. Тiльки у цьому вiцi я нарештi набула впевненостi у собi, навчилася знаходити вихiд з будь-яких ситуацiй i знала, - мама Магди багатозначно пiдняла вказiвний палець догори, - як подати себе у найкращому виглядi. Дзеркало ще не лякало мене. Зранку я прокидалася у доброму гуморi. Це була зрiлiсть, вершина життєвого шляху…

Мама, мабуть, довго готувалася до цiєї промови. Вона зробила маленьку паузу i продовжила:

- Що хочу сказати?… Доню, смакуй кожну хвилину, кожну годину i не поспiшай спускатися згори. Там, на горi, ще довго можна йти по хребту, долаючи новi вершини. Проси у долi, чого тобi ще бракує, а я їй дякую за все, що вона тобi вже дала. Пам’ятаєш, у фiльмi «Старомодна комедiя» Алiса Фрейндлiх розповiдала якусь iсторiю з життя своєї героїнi: «Менi тодi було рокiв сорок - цiлковите дiвчисько!» Оце пiдхiд до життя! Оце ставлення до рокiв! Адже цифра - це не бiльше, анiж просто цифра. Сама по собi вона мало що значить… - мама набрала повiтря у груди й рiшуче пiдвела риску. - Хай щастить тобi!