Пiд цим пальто могли б спокiйно переховуватися вiд твердої руки закону з десяток китайцiв. А ще вона так рiзко посмiхалась, що здавалося: зараз вона розчавить тебе цiєю посмiшкою, як чобiт - дощового черв'яка. А ще на однiй вечiрцi, присвяченiй дню факультета, я бачив, як Сара Полонська виблювала собi пiд ноги шматки пiцци та салату, пiсля чого спокiйно продовжувала в тому блювотиннi танцювати. Як тiльки я усвiдомив, що саме вилiтає з-пiд її активних мiцних нiг, я побiг до туалету робити те, що зробила вона, не припиняючи танцю.

А ще я пам'ятаю, що вона була замiжня, i чоловiк у неї був вiйськовим. Пригадую, як iнодi вiн чекав на неї пiд унiверситетом - сувора постать у формi бiля автомобiля «Москвич» червоного кольору. Мабуть, через колiр його машини та форму, ми назвали його «Пожежник». Взагалi-то я багато чого пам'ятав про ту Сару Полонську.

Вiд тiєї Сари Полонської нинiшня Сара взяла тiльки бюст (цього разу вiн не налякав мене виразнiстю та розмiром, а навпаки, притягував погляд) та манеру посмiхатися, - але зараз менi здалося, наче з цiєю рiзкою посмiшкою до мене наближається не чобiт-черв'якодав, а приятель з подарунком в руках. Взагалi я дуже не любив, коли хтось постiйно та рiзко посмiхався, а Сара Полонська робила саме так. Вона посмiхалася. Для мене посмiшка означала клiнiчний iдiотизм або знущання, але аж нiяк не гарний настрiй, вдачу та доброзичливе ставлення. Припускаю, що з Iнною я прожив так довго, тому що вона не посмiхалася менi в спину. Але повертаюся до Сари Полонської - вона схудла на десять кiлограмiв. Сказала, що не хоче про це говорити. I посмiхнулася. Про свого колишнього чоловiка теж не любила говорити, тiльки зауважила, що обов'язково нас познайомить. Не можу сказати, що я дуже зрадiв цiй перспективi. Волосся її залишилося кипуче-кучерявим, але було не чорним, а каштановим, блищало, переливалося на сонцi та причаровувало. На нiй був простий бiлий сарафан та бiлi шкiрянi капцi. В цю Сару Полонську з невiдомих менi причин я закохався до нестями.