Люцiї протягом вечора ще двiчi треба було виходити на сцену. Вона гарячкове обдумувала, що спiватиме.

Сама Люцiя любила лiричнi пiснi. У них вона виливала тугу за мирним життям, яке зруйнувала вiйна, обiрвала навчання у музичнiй школi, позбавила мрiї про консерваторiю, i тiльки випадкове знайомство з хазяїном кафе "Едельвейс" фольксдойчем Артуром Христофоровичем Гiллером, який якраз напитував собi в кафе спiвачку, дало їй шматок хлiба i трохи заспокоїло. Цей щасливий випадок свiдчив, що доля не вiдцуралася її, що не все пропало у життi, що якось вийде iз скрути, пристосується до воєнного часу, до нового порядку. Iз жахом спостерiгала, як потерпають жителi мiста, що скнiють без хлiба, без свiтла у своїх неопалюваних квартирах, як носять злиденне шмаття на ринок, щоби не вмерти з голоду. А у неї, дякуючи боговi, є i хлiбна арбайткартка, електрика у квартирi; вона має право не вiдчувати себе такою знедоленою, як iншi, у замерзлому Києвi. А там, дивись, скiнчиться вiйна, буде консерваторiя, i вона здiйснить свою мрiю про оперну сцену... Та до того часу треба прожити, вижити за будь-яку цiну...

Останнi днi у неї були багатi на подiї, що бентежили її. Поява її колишньої подруги в квартирi, де нинi на всiх правах жила вона, Люцiя... А тепер iсторiя з цим молодим, гарним гестапiвцем. Це ж неспроста вiн пильно дивиться на неї. Вдень вона дуже злякалася його появи. Але гестапiвець був ласкавий. Тепер знову не зводить iз неї чiпкого погляду. Що в нього на умi? I чого вiн тодi вдень заїхав до "Едельвейса"? Тiльки випити кухоль пива? Чи не пронюхав все-таки про Рахiльку? А раптом двiрничиха бачила її або iще хтось? Рахiльку, звичайно, упiймали, i вона розказала, що приходила на свою квартиру...