- Не треба так хвилюватися, - обiзвалася лiкарка. - Вона вам хто?

- Майбутня дружина.

- А-а...

Лiкарка пiдвелася i прочинила дверi iзолятора:

- Зайдiть.

Муза-Марiйка лежала на бiлiй постелi пiд бiлим простирадлом з розплющеними очима, що темнiли, як двi сливи. О боже, як вона помарнiла! Щоки сiрi, землистi, дихання прискорене.

Ростислав узяв її за руку - гаряча, як вогонь.

- Що сталося, люба?

- Вона непритомна, - констатувала лiкарка. - Навiть ваш "їжачок"...

Ростислав аж кинувся, наче його струмом ударило.

- "Їжачок"? Ага, так... Готуйте шприц! Я миттю... - I кинувся до виходу.

На бiль не скаржилась... Ну, ясно - вкололась "їжачком". Таки подумала перехитрити Природу, i як вiн тодi не здогадався? Поспiшав. I зараз треба квапитись, це просто щастя, що вiн узяв того каламарчика iз собою.

Ключик не потрапляв у гнiздо. Ростислав ледве стримувався, щоб не поламати замок. Нарештi вхопив каламарчика i, полишивши чемодан розкритим, а дверi в каюту незачиненими, побiг до сходiв.

Лiкарка прискалювала око, розглядаючи темно-вишневу рiдину, кiлька разiв струснула скляночку i поставила на столик.

- Нiякої етикетки... Що це?

- Це звiдти, що й "їжачок" - iз Гiмалаїв. По краплинi збирав... Може, назвати: "Дарунок Шамбали"? Але ми гаємо час.

- Ви пересвiдчились, що ця есенцiя...

- Препарат не пройшов клiнiчного випробування, я просто не встиг. Його дiю я перевiряв на собi...

- Ну, знаєте... Ризик...

- Нехай i ризик, але ж iншого виходу нема. Давайте шприц!

Лiкарка насупила брови.

- Я на себе такої вiдповiдальностi взяти не можу.

- Я беру! - з викликом сказав Микитюк.

- Ну, знаєте, ви тут все-таки особа стороння. З колючкою - то iнше, а це вводити в органiзм...

- Вона ж гине, помирає - ви ж самi сказали! - розпачливо вигукнув Микитюк. - Хiба не ваш обов'язок випробувати все...