- Гадаю, що саме так, Капiтане, - чiтко вiдповiв начальник розвiдки. Вiн делiкатно помахував такою ж рукою, не насмiлюючись вказати нею на птицю.

- А цi малесенькi рибки! Вони нагадують менi нашi зворушливi домашнi iстоти, що їх розводять дiти. Такi ж самi, милi й лагiднi рибчинки з витонченими плавцями й хвостами... Слухайте, Номер Три, цi так званi люди все ж не настiльки поганi, як менi здалося спочатку, якщо вони здатнi також любити малесеньких рибчинок, як i ми, Молюски!

- Пробачте, Капiтане, - заперечив офiцер. - Розвiдники доповiдають, що бiля вогню, запаленого людьми, вони бачили безлiч кiсток таких рибчинок. Даруйте, це здається потворним, але люди... люди, очевидно, вживають рибчинок як їжу! - Вiн насмiлився навiть поморщитися, не чекаючи прикладу командира.

Капiтан обурено вiдсахнувся. Його тiло вкрили рудi плями огиди i гнiву, що вiдразу ж таки, наче по командi, забарвили тiла Номера Три i Номера Чотири, як i всiх розвiдникiв.

- Я не знаходжу слiв, Номер Три! - вигукнув Капiтан. - Це жахливо! Живитися такими чарiвними створiннями замiсть того, щоб дбайливо розводити їх i насолоджуватися грою барв i спритними рухами! Нi, нi, цi люди не гiднi того, щоб поводитися з ними, наче з розумними iстотами!.. О, це вже бiльш розвинена тварина... - Вiн з цiкавiстю придивився до нового зразка. - Довгi лапи з пазурами... в мiру довга й густа шерсть... витягнена морда й мiцнi зуби... Що це? Схоже на хижака, чи не так? I коли той хижак полює на людей, тодi я вважатиму, що вiн має цiлковиту рацiю, ось що!

- Знову прошу пробачення, Капiтане, - вiдповiв начальник розвiдки, - бо в шлунку цього звiра просвiчуються шматки такої ж риби, якою живилися люди. Вони давали йому риб, як це не огидно!-Вiн знову поморщився, вже бачачи, як скривилися складки пiд круглими очима Капiтана. Такi ж зморшки огиди й презирства пробiгли по обличчях розвiдникiв.

- Так, на цiй планетi менi геть усе здається жахливим, - погодився Капiтан. - Цiлковита вiдсутнiсть моральних норм! Але що ж це за iстота?