Трофиновський прийшов на нараду до заступника по карному розшуку - вже зiбралися спiвробiтники групи, з якою вiн зараз працював. У кутку, ближче до дверей, примостився лейтенант Синицин, небалакучий, з вилицюватим, майже безбровим обличчям i маленькими, притиснутими до голови вухами; бiля столу сидiли старшина Мовчан, з синiми, мов волошки, очима i оманливою зовнiшнiстю матусиного синочка та молодший лейтенант Ревуцький - енергiйний, чiпкий, наче складений з пружинок. Трофиновський вiдчув: всi чекають, що вiн скаже.

- Пости номер один i номер два треба зняти, - мовив Трофиновський. - Вони бiльше не потрiбнi.

Вiн помiтив, як знизав плечима молодший лейтенант, i спитав:

- У вас є заперечення?

- Рано знiмати пости, Павле Юхимовичу. Ми ще не до кiнця перевiрили вашу версiю. А в нiй щось було.

- З'явилася нова. Будемо шукати серед знайомих потерпiлих. Ось ви, до речi, перевiрте коло знайомих балерини Борисенко, а старшина Мовчан вiдвiдає цирк...

Всi здивовано перезирнулися. Трофиновський продовжував:

- Лейтенант Синицин перебере знайомих художника Степури...

Синицин вiдкинувся на спинку стiльця:

- Що це ви сьогоднi так офiцiйно до нас? Проштрафилися?

- Вибачте, товаришi...

Тепер уже вiн не мiг не помiтити здивування присутнiх. "Що це зi мною дiється? - подумав Трофиновський. - От i мама вчора казала..."

- Завдання всiм зрозумiле? - спитав вiн i, не чекаючи на вiдповiдь, наказав: - Виконуйте!

XVII

Папка зi справою про таємничий апарат та його власника почала швидко розбухати. Ранiше Трофиновського насторожило б таке везiння. Але зараз вiн лише стиха радiв, силкуючись не виказати своєї радостi перед начальством. Адже на складенiй ним схемi кiнцi деяких лiнiй майже зразу перетиналися.