Звiдси вiн бачить тiльки те, що називають "обличчям публiки" сотнi облич, об'єднаних напруженим чеканням...

Музика стихає, грiм барабанiв посилюється i раптом обрiзається лезом тишi.

Поштовх. Напружується спина... I вже в повiтрi, вже перевертаючись, Вiктор вiдчув, як гострою стрiлою його пронизав страх. Десятки разiв вiн виконував цей номер - жодного разу анi найменшої непевностi. А зараз... Права нога боляче б'ється об дрiт i провалюється в порожнечу. Вiктор падає, все в ньому обмирає, а назустрiч мчать вогнi i крики... Вiн не мiг знати, що цього вечора реакцiї м'язiв його нiг протiкають, як у всiх нормальних людей, на частки секунд довше...

Падiння закiнчується несподiваним ривком за спину. М'язи конвульсивне напруженi. Вiктор гойдається на страховочнiй лонжi безпомiчний, мов риба на гачку. Вiн чує єдиний покрик залу - покрик полегшення, а сам ладен завити вiд приниження i сорому. Промайнула думка: "А ще ж просив як виняток дозволити менi виступати без страховки. Ображався, погрожував кинути цирк, коли вiдмовили... Що було б зi мною зараз?.."

Вiн вiдчуває, як зсудомлює усерединi, й лякається, що його може занудити тут, зараз...

Зовсiм близько поручень майданчика. Тiльки простягти руку, вхопитися за нього й вiдчути пiд ногами тверду поверхню. Постояти там зо двi хвилини, вiддихатися i спробувати повторити... Але навiть одна згадка про це викликає прилив нудотного страху. "Що це зi мною? Ну, схибив, зiрвався, з ким не буває..."

I все-таки схопитися за поручень не може, хоча той зовсiм близько... Наближається - вiддаляється, наближається - вiддаляється...

Унiформiсти зрозумiли його стан. Страховочний канат обережно опустив артиста на арену. Асистенти пiдхоплюють попiд руки, ведуть за кулiси. Пiдбiгає стурбований i блiдий iнспектор манежу:

- Слава богу, все обiйшлося. Тепер житимеш двiстi рокiв. Я вже оголосив, що обiцяний номер глядачi побачать завтра-позавтра...