Важко згадувати, яким побачив його Павло Юхимович в останню зустрiч. Губи тремтять, очi блукають. Здавалося, Марчук на когось чекає i до вiдчаю боїться, якби цей "хтось" не прийшов. Тiльки згодом Трофиновський збагнув, що хворий боїться своєї пам'ятi. Всi його вiдповiдi зводилися до незрозумiлого бурмотiння: "Звичайний профогляд - кров'яний тиск, пульс, прослухав легенi, перевiрив реакцiю м'язiв..." "Професора" вiн пам'ятає погано: "Невисокий, худорлявий, з запалими очима, говорить швидко, ковтаючи закiнчення слiв". Однак у клiнiцi, яка обслуговує цирк, нiкого схожого не виявилось. А тим часом у всiх потерпiлих побував такий же "професор" з невеликим апаратом у чорнiй валiзцi. Говорив, начебто прислали з полiклiнiки для звичайного профогляду.

Аналiзуючи свiдчення, Трофиновський нетерпляче поглядав на годинника. Нарештi в дверi постукали. Прийшла Тетяна Марчук...

Вiн бачив її до цього тiльки один раз, пiсля драматичної подiї в цирку. Тодi вона мала кращий вигляд, хоч i була налякана. А зараз поглибилися скорботнi складочки бiля рота, очi схожi на сторожких звiрят. "Кого вона боїться?" - подумав слiдчий i засумнiвався в своїх скороспiлих висновках.

- Добрий день, Тетяно Львiвно, радий, що не забули про моє прохання.

Худенькi плечики Тетяни здригнулися:

- Як можна забути? Справа у нас з вами спiльна...

- Попрошу вас ще раз пригадати обставини, якi передували... вiн затнувся, - випадковi з вашим братом. Розкажiть i якомога докладнiше про людину з апаратом, котра приходила до Вiктора Львовича.

- Це пiд час профогляду?

- Так принаймнi говорив ваш брат. Вiктор Львович запевняє, що ви знаєте цього... "професора", - вiн вас лiкував.

- Нi, нi, не знаю нiякого такого професора!

"Кажучи це, вона поквапливо вiдвела очi. Чому?"

- Ви домовилися з братом, що прийдете на виставу?

- Так. Вiн залишив для мене перепустку в адмiнiстратора.

- Брат не згадував про медичний профогляд перед виступом?