Iван Степанович вмикав свiй апарат i сiдав поряд з ним, позираючи то на шкалу, то на мене. Вiдблиски сигналiв то спалахували в його очах, то згасали, як мої надiї. I знову спалахували...
Пiсля дванадцяти сеансiв вiн сказав:
- Поки що досить. Ви вже практично здоровi. Через пару мiсяцiв провiдаю. Припадки не повторяться.
Вiн не помилився. Я чекаю на його прихiд тiльки для того, щоб висловити свою подяку...
VII
Вона накинула на плечi барвисту хустинку, розправила її, пiднявши кiнцi, i хустинка стала схожою на крила метелика. Глянула знизу на слiдчого, перевiряючи враження, i продовжувала:
- ...Прийшов перед виставою, каже - з полiклiнiки. Мовляв, прислали перевiрити артерiальний тиск i зафiксувати ритми бiотокiв у ногах. У нього був з собою невеликий прилад.
- Коли ви вiдчули змiни?
Жiнка примружилася, зiрвала хустинку, зiм'яла її в руцi, рiзко вiдкинула голову - i синювато-чорне волосся розсипалось по плечах.
- Досить скоро. Вже в кiнцi па-де-де. Ноги стали неслухняними, невмiлими, мовби взагалi не мої.
Тендiтна, легка, з невеликим гострим носиком вона нагадувала пташку. Знову зазирнула в обличчя слiдчому i спитала:
- Гадаєте - це вiн зробив? Навмисне? Навiщо?
- Поки що не можу вiдповiсти на вашi питання. Тiльки з'ясовую. Скажiть, будь ласка, вiн щось говорив про себе? Ну, хоча б називав своє iм'я та по-батьковi?
- Може, й називався, та я забула. Ще б пак, пiсля такого стресу! Ви знаєте, як це страшно вiдчути - та ще пiд час спектаклю, - наче тобi замiнили ноги. А вiн що - мерзотник, дослiди на людях проводить?