А втiм, Кенi протягом усiєї їхньої космiчної мандрiвки ревнувала його до... науки, умовляла не братися за експерименти, небезпечнi для життя. Може, й небезпечнi, то що? Оце ж i сина постарається виховати в оранжереї. А навiщо менi пустопорожнє життя? Цiкаво, про що зараз думає старий Маг? Може, слiд було б записати для майбутнiх археологiв, iсторикiв, а вони ще будуть, обов'язково будуть на планетi". Диск Центрального Свiтила стрiмко викочувався вгору, все дужче розгоряючись - немов радiючи зустрiчi з Магом. А старий долав сходинку за сходинкою, здається, зовсiм i не стомився, тiльки час вiд часу облизував пошерхлi губи. На скронях у капiтана засрiблилися крапельки поту.

Ступивши на порослу травою вершину гори, де бовванiли, куполи астрономiчних приладiв, опинилися на одному рiвнi з Свiтилом. Тут на них уже чекала вся група Контакту i троє астрономiв, не було тiльки Кенi, що мусила лишитися з малим. Ученi зустрiли Мага, як i належить "прихiдцям з неба", шанобливо, але без догiдливостi, щоб старий часом не подумав, що в iєрархiї Свiту зони стоять нижче. Це зiпсувало б взаємини.

- Хвала Повелителю Духiв! - привiтався Перший Астроном, i всi присутнi кивнули головами. - Привiт капiтановi!

- Нехай нiщо зле не наближається сюди! - сказав Маг, торкнувшись iкластої голови пантери.

- Вiтаю усiх вас! - пiднiс руку капiтан. - I давайте починати.

Вченi розступалися, даючи дорогу Маговi. Старий твердим кроком пiдiйшов майже до самiсiнького краю, пiдняв угору бiлу кам'яну дощечку, всiяну магiчними знаками та формулами, i суворо сказав:

- Ти чуєш, Свiтило, я знаю твоє iстинне iм'я!

I враз капiтан вiдчув, як свiт перетворився на велетенський храм. Голубе склепiння неба, що спирається на тьмявi гiрськi пасма в далинi, оця ось Обсерваторна гора в центрi, Маг, що розмовляє iз Свiтилом...

Урочиста напруга вiдбивалася на лицях, хоча колеги (капiтан це добре знав) досi були настроєнi, звичайно, iронiчно.