Та зосередитись йому не вдавалося, час вiд часу академiк повертав голову i дивився на стосик паперу, що лежав лiворуч, скраю пiд бортом. Це була перша ластiвка, що випурхнула з-пiд руки невiдомого йому фiлолога, який вiдгукнувся на заклик розшифрувати записи металiчних аркушiв. Може, вченого заiнтригував заголовок хронiки - "До Золотої Зорi"? Чи назва комп'ютера, з яким працював фiлолог, - "Романтик"? Академiк тiльки й прочитав оцi слова, бо мав нагальну роботу, стосик вiдсунув, зараз не час, загляне хiба що наприкiнцi робочого дня, але от голова сама собою повертається, i важко дотриматись робочого розпорядку. Ще, мабуть, з годину господар кабiнету крiпився, а тодi таки не витримав, клацнув вимикачем, екрани потьмянiли, згасли, а вiн пiдсунув до себе той бiлий стосик i почав читати.
...По широкiй алеї, що вела вiд важкого, неоковирного палацу через весь сад - униз, до озера, прогулювалось подружжя з маленьким синком, якого тiльки-но почали навчати грамоти. Чоловiк i жiнка в бiлому вбраннi йшли попiд густими кущами тамариску, що обрамлювали алею, йшли спроквола, видно було по всьому, що спiшити їм нiкуди. Розмову пiдтримували без особливого iнтересу, бiльше мовчали, поглядаючи то на високi акацiї, наче викуванi iз залiза, то на присадкуватi яблунi за ними, обтяженi червонястими плодами. Зате хлопчик ганяв, як заведений, - i по бiчних дорiжках, i до озера, й назад.
- Хочу купатись! - Бiлявенький непосида притулився головою до мами, намагаючись обняти її за стан. - Купатися, купатися!
- Але ж не жарко. Бачиш, нiхто не купається.