- Я слухаю вас... - виривалося з навушникiв, але Дайана не обзивалася, та вона, певне, й не чула того осоружного хрипiння.

Прострiлювала поглядом екран, посилаючи туди сфокусовану психiчну енергiю. Дивилася доти, поки не замигали червонi iндикатори - вiсники аварiї. Вiдчувши сморiд горiлого пластика, Дайана полегшено зiтхнула i на секунду заплющила очi. Потiм пiдвелася i, похитуючись, пiшла до виходу.

Зал гудiв, люди галасливо метушилися, штовхалися - кожен хотiв якомога швидше вискочити з цього вертепу. Раптом розлiгся рев сирени, i Дайана побачила пасма диму, що вже сягали купола.

"Ревеш, клятий електронний звiре, - зловтiшно подумала дiвчина, - чи, може, так смiєшся? - її здивувало, що думає про комп'ютер, як про живу iстоту, але ж це уривчасте ревiння викликало саме таку асоцiацiю. Здавалося, поранений хижак i лютує, i погрожує, i благає допомоги. - Нiчого, це волають про порятунок пiвмiльярда, вкладенi в цей химерний витвiр".

Хайман, ошелешений, розгублений, може, навiть переляканий, протиснувся до неї вже бiля виходу.

- Ну, як ти? - загукав, як до глухої. - Не злякалася? Така жахлива аварiя!

- I цей провидець не передбачив? - осмiхнулась Дайана. - То чого ж вiн вартий?

- О, вiн вартий п'ятсот тисяч! Якщо страхова компанiя не виплатить... вилетимо в трубу!

Натовп вiдтиснув його, а Дайану буквально понесли до виходу, проте вона встигла почути розпачливе:

- Я лишаюся тут!.. Подзвоню-у-у...

"Оракул" горiв цiлу нiч, i Дайана могла спостерiгати цю пожежу на екранi телевiзора. Численнi пожежнi команди боролися з вогнем, хльоскаючи його струменями якихось хiмiкатiв, кидаючи всередину бомби, що видiляли величезну кiлькiсть липкої пiни. Було добре видно, як швидко росли сизi лискучi кулi тiєї пiни, як вони лопались i зникали в язиках полум'я.

"Тепер Хайман вiльний i вiд "Оракула", i вiд усяких погроз та шантажу, - думала, напiвлежачи в крiслi, Дайана. - Помандруємо навколо Землi... Це вiн правильно надумав: спочатку треба побачити свою планету, а вже потiм - у космос..."