Дiвчина встала, розiм'ялась... Але стояти було важко вiд неймовiрного перевантаження!.. Ноги дрижали, пiдгиналися... Вiкторiя сiла i знову включила радiо. Без кiнця вона слухала дорогий голос. Дуже хотiлося поговорити з Тригубом, адже можна було б настроїтись на чого хвилю i включити передавач, та вона тепер не зробить цього! Вона не хоче, щоб про її полiт поки що знали на Землi!..

Нарештi в iлюмiнаторi попереду заблищала малесенька зiрочка. Це у просторi мчав, освiтлений Сонцем, корабель Тригуба...

Вiкторiя в захватi заплескала в долонi. Милий Валя навiть не знає того, що за кiлька десяткiв кiлометрiв вiд нього летить вона - маленька американська дiвчина, що так полюбила його! Вiкторiя без упину слухала голос Валерiя, i здавалося їй, що вiн десь зовсiм недалеко, тут, в цiй каютi...

Коли рознеслися тривожнi слова Тригуба, Вiкторiя помертвiла. Вона згадала, що на кораблi росiйського iнженера ще не устатковано протиметеоритний захист i в поясi астероїдiв йому кожної хвилини загрожує смертельна небезпека!

Гарячково працювала думка! Як попередити1 лихо? Нi! Мабуть,, нiчого не зробиш! Це не шосе, де одна машина може допомогти iншiй...

З вiдчаєм вона почула останнi слова Тригуба:

- Алло! Нещастя! Алло!..

Потiм рвучко припала до перископа i побачила, як з апарата Тригуба вирвалася синя хмарка i розтанула в фiолетовому просторi. Це, безумовно, повiтря вирвалося через отвiр, пробитий метеоритом!.. Валерiй моментально загине в холодi мiжзоряного простору!.. I ось блискавично з'явилася думка є ще один вихiд!..

Вiкторiя вирiшила здiйснити небезпечний план. її корабель щосекунди зближався з кораблем Тригуба. Тим часом Вiкторiя одягнула скафандр з прозорим шоломом i знову сiла до пульта.

Зорельот Валерiя був попереду, трохи правiше. Ще хвилина... Ще!.. З допомогою найточнiших електронних приладiв Вiкторiя визначила швидкiсть корабля Тригуба. Потiм вона почала зменшувати швидкiсть свого корабля.