- Американських колег прошу готуватись до вильоту,- додав директор.Вас викликає ваша академiя.

Вiдразу стало шумно. Тривожно коментуючи телеграму, iнженери виходили надвiр. Перед управлiнням вже стояли два реактивнi лiтаки для гостей...

Валерiй нiяк не мiг опам'ятатися. Все переплуталося в його головi недавня радiсть, готування до польоту, а тепер якась страшна сила - слiпа i невблаганна - хоче зруйнувати не тiльки його мрiї, а й усе життя на Землi...

Хтось смикнув його за рукав. Це була Вiкторiя.

- Я вилiтаю... Валья... - тихо мовила вона. - Бачте - ми замрiялися i не подумали про те, що щось може перешкодити нашим мрiям. ...навiть громадським... не кажучи про особистi... Прощайте, милий друже!

Валя здригнувся.

- Чому прощайте?.. Ми будемо боротися! Ми знайдемо вихiд! Вiрте цьому, Вiкторiя! I самi теж шукайте вихiд!.. Невже людський генiй буде безсилим вiдвернути лихо, яке нависло над нами?! Нi! Не вiрю!

У Вiкторiї засяяла очi.

- Який ви сильний! Я вiрю вам! Я...

Але дальшi слова заглушив рев реактивних моторiв. Валерiй нахилився вперед, щоб розiбрати, що вона сказала. Дiвчина щось промовила, i знову нiчого не було чути...

Вiкторiя махнула рукою. На ЇЇ головi звихрилося волосся. Вона мiцно потиснула руку Тригубу i побiгла до стратоплана, де вже були всi члени американської делегацiї.

Ось один за другим заходять в дверцi лiтака iнженери. Нарештi, в чорному отворi зникла Вiкторiя Дверцi закрилися.

Мотори заревли сильнiше, i срiбнокрилий птах, легко розiгнавшись, полинув у небо.

Щось обiрвалося в серцi Валерiя Вiн пiдсвiдомо простягнув руки вслiд стратоплана, який понiс в далеку Америку малесеньку тендiтну дiвчинку. I хто знає - чи побачаться ще вони?..

"Серце, скажи - хочеш ти цього чи нi?.."

Нiчого прислухатися, друже, до серця! Воно рветься вслiд лiтакам, якi малесенькими цятками тануть на обрiї...

ЗЛОЧИННИЙ ПЛАН

Як завжди, вiн був приємним i люб'язним - син мiльярдера Гершера, президент Академiї наук. Зачекавши, доки всi сiли, вiн не пiднiмаючи очей, сказав: