Хлопець уважно оглянув усе велетенське примiщення, ще раз пiдiйшов до вертольота. Зупинився перед червоною зiркою на його борту. Пошкрябав пальцями фарбу. Недовiрливо хитнув головою. Намалювати зiрку - не штука. Надiти форму радянського майора - теж нескладно. Замаскувались, мерзотники, - отож i поводяться так нахабно.

Коля залiз до кабiни. Перше, що вiн побачив, - зiжмакана коробка вiд сигарет. Розправив її - "Честерфiльд". Англiйськi?.. Американськi?

На столиковi лежить книжка. На її глянцевiй обкладинцi - зловiсний атомний вибух i спотворене жахом обличчя людини.

- Це... буде... завтра... - пошепки переклав хлопець назву книжки.

Так, уже не може бути жодного сумнiву, що вiн потрапив до лiгва страшних злочинцiв; книжку видано в Нью-Йорку 1968 року.

- Бач, негiдники, - "Це буде завтра!" - Коля погрозив комусь кулаком. Побачимо, чи буде!

Вiн вiдчував мстиву, зловтiшну радiсть: а спробуйте-но зiрвати вашу бомбу, якщо найголовнiша, найпотрiбнiша карта ось тут, на грудях у радянського пiонера! її треба негайно знищити, спалити. А втiм, нi. Це можна зробити й пiзнiше. А зараз слiд добряче понишпорити, чи не вдасться знайти якусь зброю?

Хоч як пильно шукав Коля, однак зброї, звичайно, не знайшов. Поклав до кишенi велику викрутку,- може, придасться, - i вже хотiв вилiзти з кабiни, коли це його очi зупинилися на пультi радiостанцiї. "Живлення". "Мiкрофон". "Телеграф". "Амплiтудна модуляцiя".

Стривай, стривай! Адже радiостанцiя - справна; саме з її допомогою злочинцi викликали дирижабль. Та зараз ми втнемо таку штуку, що у вас засвербить там, де нiколи не свербiло!

Коля кинувся до радiостанцiї, ввiмкнув тумблер "Живлення". Враз засяяли сигнальнi лампочки, засвiтилися шкали. Хлопець надiв навушники, припасував на горло ларингофон, крутнув ручку настройки, щоб перейти на iншу хвилю,- не на ту, якою користувалися злочинцi. Прокашлявся. Сказав хрипким вiд хвилювання голосом: