- Облиш! - позiхає геолог. - Це, певно, витiвки якогось радiохулiгана. їх тепер чимало розплодилося.

- Та хiба ж можна жартувати з такими речами?

Ще i ще намагається радист розшукати загадкову станцiю, але та мовчить.

- Облиш! - незадоволено каже йому геолог. - Лягай спати.

I раптом обидва насторожились. За брезентовими стiнами палатки почулося сопiння, хекання, а потiм у дверний отвiр просунувся пiдлiток - наляканий, блiдий, по вуха в грязюцi.

- П-прошу... - промовляє вiн, задихаючись. - Повiдомте на заставу... Вони хочуть зiрвати атомну бомбу... Там, на дирижаблi...

- Заспокойся, хлопче! - радист простягнув пiдлiтковi кухоль води, посадовив на стiлець. - Який дирижабль? Яку бомбу?

- Ну, розумiєте... На галявинi, бiля Ведмежого струмка... Ми з Колею Рибаковим iшли з Гаврилової падi, коли це раптом...

Сяк-так, похапцем, Вася Лисичкiн розповiв про їхню пригоду. Що сталося з Колею - вiн не знав, однак висловив припущення, що той, мабуть, пробрався в дирижабль i саме звiдти надiслав свою тривожну радiограму.

Вислухавши хлопця, радист негайно зв'язався з прикордонною заставою. Звiдти повiдомили, що буде вжито всiх потрiбних заходiв. По Васю Лисичкiна послано всюдихiд.

Стривожений радист не вiдходив вiд радiостанцiї, але Коля Рибаков бiльш не озивався.

?

А Колi Рибакову в цi хвилини вже було не до передач. В одну з пауз, саме коли хлопцевi примчалося, що йому хтось вiдповiдає, вiн з жахом помiтив, як швидко вiдчинилися дверi i до примiщення зайшли японець та льотчик. Вигляд у обох був стурбований, вони про щось сперечалися, жестикулювали. I оця їхня заклопотанiсть, - а насамперед, звичайно, те, що нiхто не припускався й гадки про присутнiсть на дирижаблi стороннiх, врятували Колю. Вiн хутенько вимкнув радiостанцiю, вислизнув з кабiни, а потiм - пiд всюдихiд; поза стосами мiшкiв та штабелями ящикiв поплазував до виходу з складу. Дверi лишились незачиненими, отож Коля, вигодивши слушну мить, i шугнув у них.