- Що це? Хто ви?.. - прошепотiв Сергiй Полум'яний.

- Ми - вашi сини, - несмiливо промовив Iкс, а Iгрек прошепотiв:

- Мамочко... Татку...

Четверо кинулися один до одного, завмерли в обiймах. Смерть не могла роз'єднати їх. Через провалля космосу, через зорянi хащi, через мiльйони перепон, через темряву небуття гаряча любов сердець знову з'єднала їх у поривi великого щастя.

Марiя дивилася на сяючi очi синiв, цiлувала їх, плакала i без упину запитувала:

- Як же так? Чому ми живi? А хто вас урятував?

I сини вiдповiли їй:

- Ось поглянь. Вiн теж прийшов. Це - наша нянька. Якби не вiн - ми б не зустрiлися нiколи...

Марiя поглянула i щасливо засмiялася. Бiля дверей стояв УР. Вiн автоматично заявив:

- Капiтан рухається. Марiя також. Їхня система вiдновлена. Можна знову летiти в космос. УР готовий.

- Друже мiй, - нiжно сказала Марiя. - Значить, ти все зробив. Ти виконав моє прохання. Вiд усього серця дякую тобi, чудесний, любий Урчику...

УР задоволено мовчав, блимаючи червоними вогниками очей.