Андрiйко зневажливо махнув рукою.

- Героїв не судять. Повернемось, i всi будуть заздрити нам. А потiм пiдемо у школу пiлотiв... Як Гагарiн!

- А якщо... не вернемось? - ледве чутно прошепотiла Надiйна.

Боря теж замислився, широко розплющивши сiрi очi, нiби вдивлявся в уявнi картини майбутньої мандрiвки.

Андрiйко подумав, поглянув на товаришiв, зiтхнув. Потiм розвiв руками.

- Що ж поробиш... якщо не вернемось, то будемо жертвами...

- Якими жертвами? - спитав Боря.

- Жертвами науки.

- А-а-а...

Таке пояснення хоч i не задовольнило Борю, але вiн уже не суперечив Андрiйковi. А вожак, побачивши кислий вираз на обличчi товариша, переконливо заявив:

- Можеш не боятися. Нашi ракети досконалi Отже, до Марса ми долетимо. А коли що - то на Марсi є життя. Знайдемо там людей...

- А якщо ми їх не знайдемо?.. - перебив Боря.

- Ну то й що? Зачекаємо, доки прибудуть нашi ..

- А їсти будемо мохи i що пiд руки попадеться. Не помремо. Зате поможемо вченим... Ну як - згода?

- Згода! - аж пiдскочила Надiйка. - Та я на край свiту полечу!

- Знаю. За тебе я певний. А ти, Борю?

- Полечу, - якось хрипко вiдповiв Боря.

- Злякався, - зневажливо протягнув Андрiйко. - Прищулився, мов той заєць. Боїшся, так говори одразу!

- I нiчого я не боюся... Менi тiльки мами жаль... Буде переживать...

- Можна повiдомити запискою,- запропонувала дiвчинка.

- Нiяких записок, - одрiзав Андрiйко. - Отже, домовились... Завтра ввечерi - тут... Потiм проберемося до паркану, перелiземо - i до ракети... Я з собою вiзьму Топа. Вiн на Марсi стане в пригодi - розумнющий собака. I ще одне... Одягатися - якнайтеплiше. На Марсi - холод страшенний. Чули ж на лекцiї?

Старт

Нiч була темна, беззоряна. На обрiї спалахували зiрницi, у повiтрi пахло свiжiстю. Дихати було легко-легко.

Андрiйко, вибравшись iз хати через вiкно, пiдбiг до будки i покликав Топа. Собака - величезний, кудлатий дворняга - виповз iз дiри, улесливо закрутив хвостом.