Кiнець кiнцем людина розiрвала пута земного тяжiння. Першi супутники Землi й автоматичнi станцiї, що стали кружляти довкола Мiсяця, нiде не виявили нi осяйної небесної твердi, нi самого господа бога.

У тропу за першим космонавтом Юрiєм Гагарiним у небо полинули сотнi й тисячi смiливцiв.

Проте до мiжзоряних мандрiв було ще далеко... Адже тiльки до найближчого вiд Сонячної системи свiтила - Альфи Центавра - треба летiти 4,3 свiтлового року. Свiтловий рiк - це, як вiдомо, вiдстань, яку долає промiнь свiтла у вакуумi протягом року. (За секунду ж вiн встигає промчати триста тисяч кiлометрiв.)

Що вже тут казати про наддалекi зiрки, до яких свiтло летить мiльйони i мiльйони свiтлових лiт.

Та, хоч як це парадоксально, вiддаляючись од землян, зiрки стали їм ближчi. Ближчi, бо замiсть марновiр'я та рiзних припущень прийшли конкретнi знання, помноженi на точний розрахунок i дерзновеннiсть технiчних задумiв...

Але я заговорився, тому вернусь до наших Близнят.

У дитинствi я понад усе цiкавився астрономiєю. Улюблене моє заняття було спостерiгати в телескоп зорi. Ми з батьком влаштували на горищi нехитру обсерваторiю, i не було менi бiльшої насолоди, анiж вивчати небо. Зокрема, я частенько нацiлювався на голубуватого красеня Мiсяця, що на той час мав уже штучно створену атмосферу. Якось менi навiть вручили медаль Московського астрофiзичного товариства "За точнi вимiри", проведенi над Данетом - пласким штучним супутником Землi, - супутник мав змiнну масу i, як наслiдок цього, досить плутану траєкторiю.

- Уго, йди обiдати! - кликала мене мати.

- Йду, мамо, - вдесяте вiдповiдав я, не маючи сили вiдiрватися вiд чарiвного видовиська, котре вiдкривала передi мною система оптичних лiнз.