?

В автобусi, на спiтнiлому вiконному склi, Антена креслить схему, пояснюючи будову своєї машини. За вiкном миготять пригашенi снiгом нiчнi вогнi, i вiд цих вогнiв, вiд їхнього руху схема здається об'ємною, дiючою, живою.

Тепер я не маю сумнiву в машинi. Незрозумiло iнше: якщо машину було зiбрано, якщо вона працювала, чому про це нi гу-гу?

- А як же? - дивується Антена. - За iдеєю i мусить бути тихо. Ну, уяви собi початок столiття. Авiацiя робить першi кроки. Незграбнi лiтаки нарештi пiдiймаються в повiтря... Уявляєш, на загальне захоплення вони злiтають на сто чи навiть на двiстi метрiв. I ось з'являється дядько, схожий на мене, i починає запевняти, що через сорок чи п'ятдесят рокiв гвинтомоторнi лiтаки застарiють, настане ера реактивної авiацiї. Кого зацiкавило б таке повiдомлення?..

Вiн несподiвано замовкає, потiм питає, дивлячись убiк:

- Ада лiтала на реактивних?

- Взагалi, так, на реактивних. Але там, у Гiмалаях, розбився вертолiт. Освоювали нову лiнiю.

Цей автобус ледве повiє. Ось вiн гаки застарiв не лише морально.

- А чому ти вирiшив будувати прогнозуючу машину?

- Просто одного разу я змiркував: цiкаво, яким буде двадцять перше столiття? Адже це цiкаво; ти ж сам казав, що iнколи хочеться висунути нiс у четвертий вимiр.

Ось воно що. Одного чудового дня Антена, завжди зайнятий своєю електронiкою, озирнувся i здивовано зауважив, що навколо цiлий свiт, який о, велике вiдкриття! - навiть має своє минуле i майбутнє... Минуле, ясна рiч, похмуре: громадяни не вмiли робити простих супергетеродинних приймачiв. Зате попереду велике майбуття. Все буде пiдпорядковано радiо: радiоастрономiя, радiохiмiя, радiобiологiя, можливо, навiть радiоматематика. I Антена обрав найпростiший спосiб побачити цей радiосвiт: побудував прогнозуючу машину.

- Та нi, зовсiм не так!

На нас озираються: надто вже енергiйно Антена розмахує своїми довгими руками.