- Мiстер Барвицький, - почав вiн. - Будемо говорити начистоту...

- Я слухаю вас...

- Я уважно слiдкував за всiм, що трапилося з вами. Я знаю, що ви на розпуттi. Ви не можете здiйснити своїх задумiв? Чи не так?

- Так, - твердо мовив Барвицький.

- Я допоможу вам їх здiйснити, - просто сказав Роген.

- Яким чином? - схвильовано запитав Святослав.

- Я повнiстю фiнансую всi витрати на побудування космiчного корабля. Конструювати i керувати всiм будете ви!

Професор схвильовано встав з крiсла.

- Зачекайте, - жестом посадив його Роген. - Я не все сказав. Нiякої гуманної мети перед собою я не ставлю. Я не думаю про прогрес. Я думаю про себе. Я егоiст. Корабель роблю для себе...

- Хто ж полетить на ньому?

- Я! I ви!

- Для чого це вам?- з подивом вигукнув Барвицький.

- Ось тепер ми якраз i пiдiйдемо до дiла. Я буду до кiнця вiдвертим. Слухайте мене. Вам зараз треба вирiшити, так чи нi! В разi пiдмови, ви забудете, що я говорив! Ясно?

- Гаразд! - не замислюючись, кивнув головою Барвицький.

- Так от... Мене не задовольняють тi 20-30 рокiв життя, якi менi дає природа. Я дiлова людина, я люблю грошi, я хотiв би бачити, як мiй капiтал через сто рокiв розмножиться... Доки я не вмру, мої нащадки не наслiдують спадщини. Отже я вирiшив пережити їх. Я слухав вашi лекцiї, виступ на Асамблеї. Я вiрю вам! Я лечу з вами. Ми повернемось через столiття по земному часу. Я оформлю юридично справи так. щоб мене не вважали мертвим, i тодi капiтал буде рости безперервно аж до мого повернення. Я хочу стати фiнансовим володарем свiту з допомогою вашої машини часу. Ви зрозумiли мене?

- Цiлком! - вiдповiв Барвицький i внутрiшньо здригнувся вiд огиди, зрозумiвши мерзеннiсть i жадiбнiсть цiєї нелюдської душi.

- Отже, я жду вашої вiдповiдi. Вирiшувати ви мусите тепер...