Що вiн хоче знайти там, в холодних просторах Космосу? Невже вона Мерi - любляча i близька - не рiднiша йому вiд космiчних химер?

Одного разу, коли Святослав повернувся на гелiкоптерi з Нью-Мексiко пiзнього вечора, Мерi не витримала. Дивлячись повними слiз очима в лице чоловiковi, вона сказала:

- Любий мiй! Я завжди рада i щаслива, коли щасливий ти! Але в своїй радостi ти зовсiм забуваєш про мене.

- Що ти хочеш цим сказати, Мерi? - стрепенувся Святослав. - Ах так, розумiю! Розумiю... - сумно сказав вiн. - Але що ж я можу зробити? Що я можу зробити, Мерi?

- Хiба ти не людина Землi? Хiба не твого сина я ношу тепер пiд серцем?

- Це правда, Мерi?

- Так!..

- Для чого, для чого? Кому потрiбне на цьому свiтi ще одне створiння, ще один черв'як? Не треба цього, Мерi...

- Нi! Нi! - схвилювалася Мерi. - Я не знищу твого сина... Я збережу хоч його, якщо не можу зберегти тебе!.. Куди веде тебе твоє марення, куди, скажи...

- Ах так - марення? Ти згодна з тим, як мене оцiнила пiдла преса? I це ти, Мерi, яка так ранiше розумiла мене?

- Я хотiла показати тобi, що треба знайти мету i в нашому земному життi.

Святослав зневажливо махнув рукою:

- Перестань!.. "Мета"! Яка мета? Дати свiтовi ще одного чи кiлькох нещасних? Ти ж прекрасно знаєш мої погляди на смисл життя, ти чула мої доповiдi! Для чого цi смiшнi i нiкчемнi розмови... Я не можу, розумiєш - я не можу не використати цiєї можливостi, щоб здiйснити свою мрiю! Пробач менi, Мерi... Я знаю - тобi тяжко .. Але я повернуся! Я повернуся звiдти!..