Вага почала нiби зникати. У всьому тiлi вiдчувалася незвичайна легкiсть.

- Може, це i є початок тiєї метаморфози, яка мусить вiдбутися при переходi за променеву швидкiсть! Чи не провести експеримент вiдразу?

Потiм вирiшив - нi!

Кликала до себе далека блакитна зiрка, знову настирливо роїлися в головi химернi галюцинацiї, не давала спокою казкова мрiя.

- Де ти, любов моя? Чи зустрiну я тебе на чужих планетах, чи ти в непотрiбному мареннi привидилась менi для муки?..

Час галюцинацiй минав. Святослав подивився на зоряне небо. Тепер зiрки змiнили свiй вигляд - вони були якiсь рiзнокольоровi, переливалися живими вогнями, наче вiзерунки в калейдоскопi. А зiрки, що залишилися позаду навпаки, ставали якiсь темновишневi, або зовсiм зникали з фiолетового неба...

Це проявлявся ефект Доплера, в зв'язку з страшною швидкiстю космольота...

Та ось щось дивне почало вiдбуватися з очима Святослава. Обриси приладiв у рубцi i зiрок в iлюмiнаторi розпливалися, колихалися, нiби в туманi. Вiн протер очi, поглянув знову... Нi! Не допомагає!..

Святослав, похитуючись, встав з крiсла i повиснув у повiтрi.

- Що таке? Прискорення бiльше немає?.. Невже межа, яку пророчить теорiя вiдносностi?.. Нi! Не може бути!..

Вiн дотягнувся до пульта, до краю включив потужнiсть розрядiв... I вiдразу його кинуло неймовiрною силою назад, у крiсло, притиснуло страшним тягарем. Зiрки в iлюмiнаторi закрутилися рiзнокольоровими колами, i Святослав поринув у якусь темну яму...

...Коли Барвицький знову вiдкрив очi, то побачив чiткий вiзерунок сузiр'їв, а навколо стiни рубки i прилади, обриси яких тепер не розпливалися. Значить, все нормально?.. Приступ був, напевне, вiд переходу до незвичайних швидкостей!..

Святослав поглянув на прилади. Половину шляху було пройдено. Барвицький почав гальмувати апарат. Електромагнiтнi розряди в каналi космольота випромiнювалися в iнший бiк, затримуючи полiт...