Барвицький задумався. Що вiн зустрiне тут? Чого власне вiн опустився на невiдому планету?

Мрiя, божевiльна гарячкова мрiя кликала його сюди! А де ж гарантiя того, що саме тут вона - його мрiя, що приходила до нього в галюцинацiї... В цьому поривi нема вже нi наукового розрахунку, нi логiки! Є тiльки фантастичнi химери!..

Вiдкрилися люки. Хвиля свiжого повiтря з ароматом дивних квiтiв i трав вдарила в отвiр. Барвицький вийшов i ступив на перший схiдець спiралi. Оглянувся навколо.

Апарат лежав на луцi, бiля широкої рiки. На другому боцi тягнулися лiси. Виднiлося пасмо гiр. Небо було, як i на землi - синiм - тiльки темнiшого кольору. Маленьке бiле сонце золотило на обрiї гряду хмарок. Жовтого сонця не було Ще видно. Дивнi птахи, подiбнi до летючих мишей, з волохатими крилами, пролiтали над апаратом.

Швидко наставала нiч. Маленьке сонце нiби провалилося за обрiй, i на небi засяяв дивний вiзерунок зiрок...

"Чи ж є тут люди?" подумав Барвицький i в той же момент здригнувся...

Якiсь дивнi звуки раптово рознеслися в повiтрi. Вони чулися з того боку, де темнiв лiсок, за пiвкiлометра вiд космольота. Здавалося, нiби хтось бив в барабан, чулися звуки, подiбнi до звукiв волинки i крикiв людської юрби.

Барвицький пильно вдивлявся в пiтьму. Через кiлька хвилин з боку лiска запалахкотiли маленькi вогники. Здавалося, що йде якась манiфестацiя з смолоскипами...

Так воно й було. Скоро Святослав розрiзнив бiля вогнiв обличчя, подiбнi до людських, почув звуки людської незрозумiлої мови...

Можна було подумати, що все це твориться десь на Землi, якби на небi не сяяли незнайомi сузiр'я...

Ось юрба з трiском i криками наблизилася до апарата, оточила його кiльцем. Що можна було ждати вiд тутешнiх господарiв? Святослав очiкував, що буде далi. Наперед вийшов один з юрби. Його обличчя було погано видно в свiтлi смолоскипiв. Голови у всiх були без уборiв, до плечей спадало довге бiляве волосся...